Кожного разу, коли я втрачаю надію, саджаю дерева. Кожного разу, коли щаслива, я саджаю дерева...
24 лютого, перше що я зробила, почувши вибухи, почала поливати рослини... Любити, продовжувати життя не переставала весь час, і до сьогодні. Я зберігала кісточки з апельсинів, лимонів. І садила. З надією, що після мене залишиться щось живе та справжнє. Навіть якщо це рослина. Цей маленький апельсин, ріс з перших днів війни, пробирався крізь землю, витримував переїзди.
Тепер ми вдома. Зростаємо і продовжуємо берегти та створювати життя.