Добрий день! Мене звати Шляхтич Олеся, я режисер-постановник та хореограф, патріотка України, ультраправа націоналістка.
Моя найцінніша річ — це шуба моєї бабусі, яка мені дісталась у років 15. Взагалі, це насправді навіть не шуба, а підкладка до німецького пальто, яке моїй бабусі зі Львова подарували її друзі німці. Я її знайшла на горищі та випросила, бо вона мені здалася дуже стильною. Батьки мені забороняли її носити, ясна справа, через її епатажний вигляд, а я ж леді і мала виглядати відповідно. Але вона зі мною залишилась.
На жаль, бабусі зараз немає, але після її смерті я оцінила цю шубу як пам'ять про неї зовсім з іншої сторони. Тому що бабуся — це та людина, яка відкрила мені дорогу до патріотизму, яка засуджувала людей, які говорять російською мовою, як роблю і я. Коли я в гримерці відчуваю, що мені стає холодно, чи перед розігрівом на сцені мені треба натхнення і трошки тепла, я вдягаю цю шубу і мені автоматом стає тепліше. Ця шуба вже побувала на фестивалі в Кропивницькому, на сцені Жовтневого палацу, у виставі... Цю шубу і крали, і що з нею тільки не ставалось. Було дуже багато конфузів. З останнього — 24 лютого вночі я опинилась в тоненькому комбінезоні, а в мене в багажнику завжди знаходиться ця шуба. І я з нею прожила два місяці, тому що ми втікали навколо Києва, переїжджали з одного місця в інше, щоб не попасти під окупацію. І потім я зрозуміла, що ми з цією шубою пов'язані назавжди. Тому мій предмет, можливо, не досить вишуканий або символічний, але для мене він сповнений глибинних змістів.