Для того, щоб замовити фотозйомку, зв'яжіться зі мною будь-яким комфортним для вас способом із наведених нижче.
Усі роботи на сайті доступні на музейному архівному папері у вигляді лімітованого тиражу з підписами різних розмірів. Щоб замовити або придбати, зв'яжіться зі мною будь-яким комфортним для вас способом із наведених нижче.
Цей проєкт створено, щоб надихнути людей.
Цифра 12 означає чесність, справедливість, бажання подолати обмеження, великі плани, пізнання закону життя. Також число 12 виділяється в Античній міфології – "12 подвигів Геракла". Тому обрано 12 чоловіків, які мають такі якості. Кожен здійснив свій "подвиг" у кіноіндустрії.
У період епідемії Covid-19 в Україні креативна індустрія, яка приносила 4% ВВП, зупинилася. Багато людей творчих професій втратили роботу та віру у свої сили. Мета виставки - надихнути їх, мотивувати йти вперед, не боятися куштувати та робити.
Фотографії зроблені в чорно-білому стилі.
Кожен герой вибрав локацію, яка для нього важлива. Зйомка проходила з предметом, з предметом, який надихає.
Проєкт був створений у 2020 році в Україні, м. Київ.
"Постійно змінюйте фокус. Ми губимо забагато часу, бо не можемо сфокусуватися". Кінорежисер Любомир Левицький порівнює себе з лінзою. Каже, бачить деталі, глибину речей та сторони людей, які вони приховують. Бунтар за природою, зайняв перше україномовне кіно в історії новітньої України - "Штольню", в яке мало хто вірив. Зараз знімає "Капітан Україна" і знову бореться зі скепсисом. "Надія — людині ворог, бо саме собою нічого не відбувається. А от віра — це рушійна сила", - говорить Левицький. На фото він біля статуї слов'янського бога-воїна Перуна на Старокиївській горі. З розповіді про неї й починається сценарій "Штольні", який у його руках. Своє натхнення знаходить у красивих місцях, людях і запевняє, що один музичний трек може народити цілий фільм.
"Мій мозок постійно генерує ідеї, і з цим важко впоратися", — Олексій Гладушевський. Тільки сміливі та з надлишком креативу. Якщо серіал — то щоб душу рвав. Якщо реаліті — то найвищі рейтинги. Він доклав руку до таких проєктів, як "Зважені", "Холостяк", "Супермодель по-українськи". Ось уже 13 років Олексій з каналом СТБ, починав як журналіст. Було в його біографії й керівництво Новим каналом, але історія з СТБ — особлива. Тут його офіс, тому з місцем для зйомки визначилися одразу. В руках Олексія — перший "Телетріумф" за найкращу продюсерську роботу. "Ця статуетка дала зрозуміти, чого варта наша праця. Зазвичай по перших секундах ясно, чи вистрілить проєкт. Все повинно співпасти, як пазл. Якщо я не захоплений ідеєю і є якісь перешкоди, краще її відпустити. А от якщо не перегоряю — готовий боротися до кінця", — розповідає герой. Натхнення Олексій Гладушевський шукає і знаходить у кіно, книгах. "З ідеями, взагалі, проблем немає, — ділиться Олексій, — часом мозку важко впоратися з їхньою кількістю".
Заряджає інших і заряджається сам. Він особливо відповідально ставиться до свого покликання. Береться за складні завдання, докладає максимальних зусиль і отримує від цього задоволення. Його роботи: «Козаки. Абсолютно брехлива історія», «Кріпосна» — цьому свідчення. Люди, які працюють з ним на одному майданчику, кажуть, що його суперсила в умінні вчасно сказати потрібні слова, підтримати і надихнути. Сам він черпає енергію в гострих відчуттях. Саме тому на фото Ревуцький з дошкою для вейкбордингу. «Вейкбординг — це відчуття свободи. Це захоплення дозволяє пробудитися, побути наодинці з собою і відчути момент «тут і зараз»», — каже оператор. Себе він порівнює з паперовим корабликом, що дрейфує в океані. Обов’язково на заході сонця. Так для кадру краще.
Він зіграв десятки ролей у кіно та театрі, виявляється ще й колекціонером і ретроманом. У яку б точку земної кулі він не потрапив, завдання номер один — купити вінілову платівку. У його колекції близько чотирьохсот таких. На фото він у сквері біля рідного театру ім. Івана Франка. «Тут особлива енергетика. Колись на цьому місці було озеро, під сценою театру досі залишається струмок», — розповідає актор. У його руках затерта до дір платівка голландського гурту Livin’ Blues. «Блюз-рок у їхньому виконанні чудовий», — ділиться Ступка. Музика, кіно, театр, книги — його джерела натхнення. Крім вінілових платівок, Ступка збирає чайники. «Я — чайник у багатьох питаннях, — сміється над собою він, — та й чай я люблю». Своєю суперсилою вважає вміння швидко перевтілюватися і так само швидко відходити від ролі. «Завіса закрилася, ти вийшов на уклін — і все, їдеш додому дивитися футбол».
«Коли втрачаю ресурс — читаю мотиваційні книги». У руках головного героя фільму «Чорний ворон» — Тараса Цимбалюка — іменний годинник його дідуся. Він для актора є прикладом: працював токарем на заводі, поважав людей і любив життя. Так само намагається чинити і Тарас. Для зйомки він обрав «акторську вулицю» — Ярославів Вал — за її естетику та гармонію. Життєвий баланс: цікавий проєкт, здоров’я та увага близьких — його джерело натхнення.
На шиї Ахтема Сеітаблаєва металеві жетони. На них вигравірувані його ім’я, прізвище та група крові. Такі знаки носять військовослужбовці для швидкої ідентифікації загиблих і поранених у бойових умовах. У 2015 році, до дня народження Ахтема, їх виготовили та передали через волонтера двоє солдатів на ім’я Олексій. Ахтем їх ніколи не бачив. Не встиг. Через 20 днів після вручення подарунка обидва солдати загинули в боях на Донбасі. На фото Ахтем біля Кримського дому — місця, що об’єднало під своєю покрівлею громадські організації, які займаються питаннями півострова. У 2016 році, коли нашому герою запропонували очолити це підприємство, він думав, що це «валіза без ручки». «Номінально числитися» Сеітаблаєв не вміє, тому Кримський дім сьогодні — велика частина його життя. Як і режисура. «Це як створювати світи з повітря. А якщо серйозно, як казав мій учитель, щоб зробити фільм, потрібно зібрати команду, заразити її ідеєю і не заважати знімати хороше кіно», — говорить про свою професію Сеітаблаєв. Його стрічки «Кіборги», «Хайтарма» — історії людей, про їхній біль і силу, про мрії. А ще вони про самого Ахтема. А як інакше? «Творчість — вона від тих, хто її створює. Це те, що співзвучне з тобою. Дуже суб’єктивна територія», — каже Ахтем. Для нього перебувати в професії — це відчувати себе живим. «Коли відчуваєш, що твориш, створюєш. Коли від цього драйв — можна і не спати, і не їсти», — ділиться наш герой про натхнення. Не схоже, що він його шукає. Скоріше, воно в ньому самому.
«Стан спокою — не для мене». Олександр Рудинський — акторенерджайзер, який зіграв одну з головних ролей у серіалі «Перші ластівки». Він прагне бути досконалим у своїй професії. Каже, бачив, що це можливо на виставах Євгена Миронова. Місце для фотосесії — театральний університет ім. Карпенка-Карого, навчання в якому кардинально вплинуло на особистість актора. У руках — щоденник, де зібрані «промахи та перемоги». На запитання, що ж тебе надихає, відповідь лаконічна: «Добре зіграні ролі»
Пагорби, добре знайомі "карпенківцям". Сюди через 6 років після закінчення театрального університету повернувся для зйомки у нашому фотопроекті актор, телеведучий, "Містер Україна-2014" та найкрасивіший чоловік світу "Mister Sea World-2018" - Богдан Юсипчук. "Поряд гуртожиток. Пам'ятаю, виходиш сюди, дивишся на ці краєвиди, ні копійки за душею, але купа мрій та амбіцій. Ти у столиці, і у тебе все ще попереду. Відчувається справжня свобода", - ділиться актор. На плечі у Богдана — янгол з дешевої пластмаси. Коли у студентські роки були проблеми зі здоров'ям, роботою, грошима — він вмикав його у маленькій кімнатці та вірив, що все скоро минеться. Цей янгол єдине, що актор забрав з собою у нову власну квартиру. У його словах — простота, щирість та відкритість. Себе він порівнює з водою. "Можу бути легким, як пора, і твердим, як лід". А ще актор радить використовувати кожен шанс: "Чекати, поки тебе знайдуть, прийдуть і покличуть кудись — марно, Навіть якщо ти геній".
“Мені, щоб творити, не потрібно постійно надихатися, я не можу не творити”.
Актор Данило Мірешкін — той самий зухвалий шкільний хуліган із серіалу “Дочки-матері” — і його меч. Подарунок режисерки Лєри Федотової. Символ боротьби за визнання свого таланту, символ подолання страхів і боротьби із самим собою.
Локація для фотосесії — точка перетину між університетом і театром. Тут він почув важливі слова підтримки від авторитетного театрального майстра.
Пристрасть Павла Костіцина — подорожі. Він і його вірний друг — валіза, куплена на розпродажі, бачили безліч заходів сонця в різних куточках світу.
Місце для зйомки — аеропорт. Павло обрав його ще й тому, що авіація — його нездійсненна мрія. А ось мрія стати актором здійснилася: ролі в театрі, кіно й серіалах, двадцять сезонів проєкту “Битва екстрасенсів”, озвучка суперлиходія Грю в мультфільмі “Нікчемний я”…
Павло говорить, що в кожну свою роботу потрібно закохатися, інакше не буде належного результату. До своїх успіхів Костіцин ставиться філософськи: “У мене немає агресивних амбіцій. Я вмію відмовитися від своїх ідей на користь більш виграшних.”
Хоча від ідеї, яку виношував роками, — зняти власний фільм — наш герой навряд чи відмовиться. Він порівнює себе з явищем дежавю. Мабуть, “стара душа” в ньому бачила багато. Саме тому, “вивертаючи себе навиворіт”, він може показати людям інші світи й розповісти, як влаштований цей…
Незрозуміло, яка глибина, дно і швидкість течії. Непередбачуваність і фундаментальність — ось відповідь на питання, чому для фотосесії актор Олександр Піскунов вибрав водойму. Зйомки проходили на світанку, температура до 10 градусів, холодний дощ. На зйомці Саша промок наскрізь і замерз, але виду не подав (подавав). У руках актора, який зіграв головні ролі у фільмах “Крути 1918”, “Воззємстя” — маленький золотий хрестик. Подарунок Дарії Михайлівни. Будучи маленьким, він побачив жінку біля храму і назвав її бабусею. З того часу вона стала його рідною душею. Вона приносила солодощі, розповідала про Ісуса і любила. Цей хрестик Саша передасть своїм дітям. “Яка твоя суперсила?” — це питання ми ставили всім героям. Саша поки не знайшов на нього відповіді, в процесі її розпізнавання. Він на шляху до себе.
Люди, історії, емоційно зачіпаючі та геніально створені речі — ось що надихає Роба Фельдмана, актора, який знявся у гучному британському проєкті Killing Eve.
Для зйомки він обрав локацію на березі Дніпра — АртПричал. “Тут чудовий краєвид: ріка та мости, що розділяють місто на дві частини. Це дуже нагадує Лондон, де я провів багато часу”, — пояснює герой.
Своєю суперсилою вважає доброзичливість. Ця риса допомагає йому відкривати різні двері. Відкриває вона й замки та ключі, які він тримає на фото. Для нього це символ відповідальності та зрілості.
“Коли ти дитина, у тебе немає ключів. Потім дорослішаєш, і тобі довіряють ключі, з’являється доступ до чогось. Згодом зв’язки змінюються: якісь ключі зникають, якісь додаються. У цьому є цілий ритуал. Ціла філософія від Роба Фельдмана”.
