Знайомтеся: Орина Петрова

— За освітою я акторка, але 11 років тому зрозуміла, що мені ближча й цікавіша робота за кадром, у кастингу. Все починалося з форматних телепроєктів («Україна має талант», «Х-Фактор», «Танцюють всі» тощо), а згодом я очолила відділ кастингу на телеканалі «Інтер». Саме там мені вперше запропонували зайнятися пошуком акторів для 60-серійного проєкту «Спитайте у осені» разом із колегою Ірою Султановою. Це був неймовірно цікавий досвід, який, по суті, привів мене туди, де я є зараз.

— Кожен проєкт, у якому я брала участь, залишив для мене щось особливе, але є два, які викликали особливий інтерес: військова 6-серійна драма «Ні кроку назад» і 20-серійний ситком «Преподи». У першому випадку потрібно було знайти акторів усього за п’ять днів. Але мене вразив сам підхід до кастингу – необхідно було шукати нестандартні типажі, адже мова йшла про акторів, які мають виглядати, як люди воєнних років. У другому випадку завданням було не просто знайти хороших акторів, а саме майстрів комедійного жанру, які могли б майстерно озвучувати божевільні жарти із серйозним виразом обличчя, як у «Друзях». Це під силу далеко не всім навіть крутим драматичним акторам. В Україні не так багато артистів рівня Джима Керрі, які однаково блискуче можуть зіграти і в «Вічному сяйві чистого розуму», і в «Брехун, брехун». Виходу «Преподів» на екрани ми ще чекаємо, адже через карантин прем’єру довелося перенести.

— В Україні величезна кількість крутих, яскравих і талановитих акторів! Але при цьому є такі, які знімаються дуже рідко. І для мене це досі загадка – чому? Наприклад, для проєкту «Непрекрасна леді», над яким я зараз працюю, я шукала актора на невелику роль. І випадково натрапила на запис проб Костянтина Міхно, де він читав монолог із «Ловець у житі». Він мене вразив своєю природністю. Таке відчуття, що він не грає, а просто живе в кадрі. Дуже крутий! Режисер зі мною погодився, і ми його затвердили.

— Відсутність улюбленої роботи, а насамперед – цікавих проєктів. Не можу сказати, що кожен сценарій, який потрапляє мені в руки, викликає реакцію «Вау, круто!». Часто сценаристи в Україні – це не митці, а ремісники, які беруть готову форму й просто наповнюють її однотипним змістом. Зараз нормою став продукт, який можна слухати «спиною», нарізаючи салатик. А хотілося б бачити проєкти рівня Netflix і HBO.

— Я обожнюю подорожі! Це моя найбільша пристрасть. У моїй скарбничці вже 21 країна, але за життя хочеться об’їздити якомога більше. Якщо я втомлююся фізично й морально, то найкращий відпочинок – змінити картинку за вікном. І це не обов’язково має бути інша країна, достатньо просто нового місця. Карантин, правда, зламав усі плани. Ми мали летіти в Ліон на концерт Rammstein, але його перенесли на літо 2021 року. Зате якби не карантин, я навряд чи найближчим часом побувала б у Туреччині й побачила, наскільки вона прекрасна.

— Соромно зізнатися, але я рідко читаю книги. Частіше – сценарії! Із прочитаного мене дуже вразив роман Грегорі Девіда Робертса «Шантарам». До цього улюбленою книгою був «Парфумер» Зюскінда. Я на 70% візуал, і всі слова в моїй голові перетворюються на кіно. І під час читання цих книг це було чудове кіно!

Із вистав першою згадалася «Тату, ти мене любив?» (театр «Золоті ворота»). Я була на ній двічі – і двічі ревіла, бо все в ній чіпляє за живе. У театр я ходжу за емоціями. Вистава має бути або красивою – як «Vinõ», або талановитою – як «Погані дороги», або атмосферною – як «Лимерівна».

Також я обожнюю мюзикли й мрію попрацювати над проєктом рівня «Чикаго» чи «Найвеличніший шоумен».