Кастинг-директорка Юлія Коваль

– Я з Києва, але мій батько військовий, і ми довгий час кочували по Криму. Жили в Євпаторії до 2014 року, а потім переїхали до Одеси. Зараз мої батьки живуть там, батько викладає в морській академії. А я з 16 років, коли приїхала вступати до технічного вишу, живу в Києві.

– У мене дві освіти: перша – технічна, я інженер-конструктор, а друга – продюсерська, здобула її в університеті Карпенка-Карого.

– Можливо. Я розглядаю такий варіант, думаю, мені це буде дуже цікаво.

– У чотири роки, коли ми жили в селищі Новозерне, мама віддала мене до школи мистецтв. Я вивчала сольфеджіо, грала на фортепіано, малювала, співала в хорі, також займалась танцями. Звісно, мріяла стати танцівницею або балериною. З усіх видів мистецтва, якщо вибирати театр, оперу чи балет — я завжди оберу балет. Мені й досі він дуже подобається. Ще в дитинстві мені дуже подобалось фігурне катання — надзвичайно красивий вид спорту, фігуристки здавались мені витонченими, як лебеді. Мені подобаються акторки з тендітною зовнішністю, наприклад, Пауліна Андрєєва з її ельфійською зовнішністю чи Юлія Снігір з витонченими рисами.

– Я зовсім недавно в цій професії. Починала з роботи на знімальному майданчику — дуже хотіла бути ближче до кіно. Спершу працювала асистенткою режисера, ще й одночасно працювала в театрі. Поєднувати було дуже складно, вихідних майже не було. Але, як кажуть: театр — це як дружина, а кіно — як коханка.

Потім був проєкт «Спіймати Кайдаша» — я була дуже щаслива потрапити туди. Це той випадок, коли ти о 4 ранку їдеш на зміну й точно знаєш: день буде крутий. Тобі хочеться працювати, в тебе гарний настрій. Це рідкість. У нас була чудова команда, я познайомилась із багатьма. Потім трохи працювала художницею в кіно. Якось подумала: «Було б класно попрацювати в кастингу», — і вже через два дні мені подзвонили з такою пропозицією. Звісно, я погодилась.

Пройшла співбесіду — мене взяли. Проєкт був складний, умови роботи — не ідеальні, але це був колосальний досвід. Я поєднувала кілька проєктів, ще й продовжувала працювати в театрі. Працювала дуже багато — майже ні на що інше не вистачало часу. Але це гартує. За півтора року я зробила те, що люди іноді не роблять і за десять. Дуже вдячна цьому періоду. Він дав мені багато класних людей, допоміг переоцінити себе й зрозуміти, що я можу більше. Цікаво, як працює сила думки — щойно я подумала, що хочу працювати в кастингу, — відразу з’явилась така можливість.

Я — людина, яка постійно сумнівається, але скажу одне: дуже важливо бути готовим до пропозицій, які тебе знаходять. Навіть якщо це страшно чи складно.

– Чесно — ні. Вважаю, що агент і кастинг-директор — це дві абсолютно різні професії. Так, комусь вдається це поєднувати, але я себе в ролі агента поки не уявляю.

– Боюся втратити інтерес до професії, розчаруватись у ній. А от пауз — не боюсь. Навпаки — іноді вони потрібні й корисні. Інших страхів у мене немає.

– Мій улюблений — «Спіймати Кайдаша» з режисером Сашею Тіменком.

– Помовчати й пов’язати (усміхається).

– У селищі Новозерне в Криму, де ми жили, дітей було більше, ніж дорослих. Ми постійно влаштовували концерти на старому танцмайданчику — продавали квитки, запрошували і дорослих, і дітей. Такі собі концерти на замовлення. Загнати дитину з вулиці додому було неможливо. Чудовий час.

– Взагалі я дуже люблю драми. Але, насправді, я б узяла проєкт «на спротив» — наприклад, комедію, щось на кшталт «Секс і місто».

– Я, скоріше, асоціюю себе не з предметом, а з твариною — зі своїм собакою. Він тактильний у міру, любить увагу, але не ручний: якщо хоче — прийде, не хоче — не прийде. Не надто дружелюбний, сам обирає, з ким спілкуватися. Як і я. І взагалі, мати собаку — це круто. Він завжди радіє, коли ти приходиш додому. Просто тому, що ти є.

– Стараюсь щодня дивитись щось нове, щоб виробляти насмотреність. Із останнього, що мені дуже зайшло: «Чікі», «Утриманки», «Чикатило» (вважаю, це найкраща роль Нагієва), «Бріджертони». На Netflix вийшов мультфільм «Розчарування» від творців «Сімпсонів» — ми з чоловіком не могли відірватися. А з режисерів дуже люблю Балабанова.

– Коли читаю сценарій — приблизно розумію, хто підходить. Тому не завжди проводжу відкриті кастинги. Запрошую конкретних акторів, яких бачу в ролі. Тож писати оголошення у Facebook — вже неактуально. «Acmodasi» не використовую — він незручний. «Dream Cast» теж ні. Найчастіше тримаю акторів у пам’яті. Чорного списку не маю — я просто злопам’ятна (усміхається).

Люблю, коли актори оновлюють своє портфоліо та надсилають нові фото й відео — приємно бачити, як вони ростуть і змінюються. Вважаю, що кожен актор має мати два кейси: один — для серіального та ігрового кіно, другий — для історичних фільмів, з образами, мінімумом косметики. Візитка — до однієї хвилини з основною інформацією, шоурил, резюме й кілька якісних фото.

– Якось до мене прийшла Альбіна Перерва — вона знімалась у «Київ удень та вночі». Вразила мене своєю органікою. У неї є симбіоз внутрішнього й зовнішнього — таке поєднання.

– Наше життя тримається на трьох китах: сім’я, любов і робота. І коли все врівноважене — це круто. Коли в сім’ї все добре, з любов’ю — теж, і в кар’єрі ти на своєму місці, маєш цікаві проєкти, розвиваєшся. Але я — людина, яка не засмучується, якщо життя йде не за сценарієм. Я не впадаю у відчай, бо життя може піти зовсім іншим шляхом. Коли зачиняються одні двері — обов’язково відчиняються інші, навіть ворота. Просто потрібно бути готовим — і до поразок, і до нових можливостей.

– Радіти тому, що маєш, і прагнути більшого. Якщо сценарій твого життя не збігається з тим, як ти собі уявляв, — не варто опускати руки. Завдання кожної людини — бути щасливою. Не склалося з акторством? Можливо, твоє — це продюсування, сценаристика тощо. Жодне бажання не дається нам окремо від сили, яка дозволяє його здійснити.