Кастинг-директор Тарас Лагодович

– Прийшов дуже смішно. Я родом з Тернополя, працював там торговим представником, потім – супервайзером. Коли моя знайома відкрила в Києві фірму, запропонувала мені там роботу. Сказала: у тебе немає дружини і дітей – приїжджай. Десь наприкінці 2014 року я переїхав до Києва. Міста не знав, два тижні ходив, ознайомлювався з районом. Але одразу зрозумів, що назад вже не повернусь.

У якийсь момент подумав: треба ж на якийсь концерт сходити, щось подивитися – все ж таки столиця. В інтернеті знайшов концерт в «Атласі» – ще здивувався, чому на 8 ранку. Приходжу – купа людей, черга, нас запускають, гроші за квитки не беруть. Виступають The Hardkiss, Ірина Білик, ТІК, і паралельно йде зйомка. Наприкінці до мене підходить якийсь хлопець – зараз я вже знаю, хто це – і дає гроші. Я питаю: «В сенсі?» – «Так це ж масовка». – «А що таке масовка?» Він пояснив і розповів, що ще працює над «Голосом країни», проектами СТБ. Мене це зацікавило, і я почав ходити, дивитися, як усе відбувається зсередини. Два-три місяці походив і зрозумів, що не хочу більше працювати на колишній роботі. Звільнився, з’їхав з квартири фірми, почав шукати нове житло і повністю занурився в зйомки. Був період, коли було сім проектів одночасно.

Спочатку сам знімався в епізодах. Вперше мене покликали на серіал «Пес», де я грав офіціанта. Я 25 років розмовляв українською мовою, і коли говорив «здравствуйте», це було дуже смішно – з сильним акцентом.

Так у мене з’явилися знайомі в цій сфері, і вони запропонували займатися масовкою. Займався цим десь рік, коли ще був Front Cinema Production. А потім знайомому зателефонували зі Star Media і сказали, що потрібен асистент з акторами і масовкою. Я погодився. Пам’ятаю свій перший знімальний день. Виходить Данило Білих, московський актор, який знімався у «Сватах», а в мене руки тремтять – я ж його по телевізору бачив, а тут він біля мене. Мені був цікавий сам процес зйомки, я почав розуміти, як усе відбувається, що таке кастинг, які обов’язки в кастинг-директора, чого хоче режисер.

Я, мабуть, наймолодший кастинг-директор з усіх, хто зараз є. Усвідомлено в професії я десь три роки. Мені дуже пощастило, що я потрапив під добре крило кастинг-директорки Анни Дегусар, яка мене всьому навчила. Ми з нею працюємо разом у всіх проєктах. Є й окремі, наприклад, «Заряджені», 3-й сезон. Один проєкт був з Оксаною Сухановою та Вікторією Ільїною.

– Насправді вона пов’язана з цією професією. Я довго займався музикою та вокалом, але після мутації голосу після 9-го класу вступив на акторський. Закінчив коледж Поплавського у Тернополі, факультет РВТЗ (режисура видовищно-театралізованих заходів). Тобто базові знання в мене були, але це не Карпенко-Карого. Після цього запропонували працювати в театрі, але я зрозумів, що за ці гроші немає сенсу, і пішов далі на економічний.

– Я багато працював у мелодрамах, важких фільмах. Потім взявся за ситком «Заряджені» і серіал «Папаньки» з «дизелями». У комедії навіть атмосфера інша. Але найулюбленіший для мене – «Чуже життя», який ми знімали у 2017 році. Режисером був Олег Фомін, оператором – Андрій Йосифов. Були дуже складні зйомки, але вийшов крутий серіал – за картинкою, акторським складом, художньою частиною.

– Не те щоб відкрив – радше знайомився. Я ж не так давно у кіно, раніше контактів взагалі не мав. Бачив когось по телевізору, а коли починаєш спілкуватися наживо – зовсім інше враження. Наприклад, Саша Ярема, Назар Задніпровський – шикарні актори. Ярема для мене став відкриттям. Він дуже різноплановий – не лише комедійний, а й має круті драматичні ролі.

– Бути непотрібним у професії. Особливо під час карантину. Перед його початком ось-ось мали стартувати три проєкти. Кастинги вже пройшли, ми були готові, а тут – бах, і все. Я звик, що постійно на майданчику, навіть якщо мені там не потрібно бути – люблю цю атмосферу. А тут сидиш у чотирьох стінах, і карантин все продовжують. Починаєш думати: «Блін, про тебе забудуть».

Перші рік-два, коли закінчувався проєкт, я одразу брав наступний. Між ними – тиждень. Я нікуди не їздив відпочивати, бо був страх: зараз я на слуху, а поїду – і моє місце посяде хтось інший.

Я дуже люблю свою роботу. Саме за людей, за акторів. Вони неймовірні – з потужним багажем знань. Коли я прийшов у цю сферу, повністю змінилось коло спілкування – зараз це кінотусовка. З’явилося багато друзів. Наприклад, маю дуже хороші стосунки з актором Іллею Малаковим.

– Залежно від ролі. Із другорядними теж мікс. Для себе відбираю багато, але слово за режисером, продюсером і каналом. Лінійка – це вже поле режисера, без втручання продюсера.

Кількість – необмежена. Але є ті, з ким я вже працював і кого бачив у кадрі, в різних форс-мажорах. Є актори, які розуміють, що у нас жорсткий таймінг, а є ті, хто – ні. У мене зараз 1360 непрочитаних листів – я просто не знаю цих людей. Розумію, що це теж несправедливо. Відкриваю, проглядаю, намагаюсь хоча б «дякую» написати, але не завжди встигаю. Якщо до проєкту є час на підготовку, звісно, я переглядаю все. Мій максимум – пропонувати до десяти людей. Є велика папка з кастингами всіх проєктів, які ми робили. А от для «Заряджених» використовували Facebook – потрібна була молодь. До того я працював лише з категорією 30+. Зараз ще запустилась Dzyga, але там ще не всі є.

– Є стандартні портретні. Можу показати й не професійне фото, якщо бачу, що підходить до образу. Зрозуміло, потрібні і фото, де видно фігуру. Те ж саме з пробами.

Як проходить кастинг? Наприклад, потрібні хлопчики 10–12 років на головну роль. Спочатку збираємо підбірку фото – штук 30 дітей, показуємо – режисер обирає. Потім записується самопроба, після чого запрошуємо на живі проби. Візитка – це знайомство з режисером або тим, кому її надсилають. Якщо ми вже обрали актора – вона не потрібна.

– Священником. У дитинстві допомагав священникам, був одягнений у підрясник. Я ж із заходу. Там всі дуже релігійні. Навіть був окремий одяг на неділю – для церкви. Мені було цікаво, подобалося, як люди підходять до священника за порадою. Але священником став мій старший брат. Він зараз у Швеції.

– Ні. Розумію, що це дуже важко. Ми знімали взимку при -20°C, і актори пірнали під лід, ходили сині. Тепер я розумію, за що їм платять: це того варте. Коли цілий день треба грати сльози, відчай, крики – і група втомлюється, після обіду всі вже «ніякі», а актор має бути в одній емоції і одному настрої, і його ніхто не питає, чи йому важко, чи хоче він спати.

– Через завантажений графік для мене розвага – це просто вийти кудись і посидіти з друзями. Люблю караоке, хоч і не вмію співати – подобається атмосфера.

– Так. Психологія, ігри розуму – це моє. Комедії не люблю. З віком, мабуть, смаки змінилися: зараз подобається таке, над чим треба подумати. Улюблений фільм – «Список Шиндлера». Marvel не дивлюся, не бачив «Зоряні війни», «Гаррі Поттера». Це просто не мій жанр.

– Мрію рухатися далі. У мене є цілі в кіно, до яких я йду. Коли досягну – розповім. Якщо говорити про життя звичайної людини – зараз, слава Богу, все добре, все складається.

– У мене багато знайомих акторів, які йдуть на проби і думають: мене точно затвердять. Не треба так налаштовуватись – потім усі ображаються, коли чують «ні». На пробах на вас подивляться, з вами познайомляться. Якщо вас запросили – це вже важливо.

Текст обов’язково треба вчити. Є такі, що приходять не підготовлені – і це в роботі дуже дратує.

У нашій країні вже все починає потроху закручуватись, інші країни приїжджають до нас знімати: Netflix, Ван Дам. Ми, до речі, вже домовлялись зустрітися з кастинг-директором цього проєкту, але не склалося.