Кастинг-директорка Софія Шкабар

Мій шлях був довгим. На телебаченні я працюю з 2007 року. Починала як координатор прямих включень у ТСН. А трохи пізніше в моєму житті з’явився продакшен — і понеслося. Я працювала на абсолютно різних проєктах: була гостьовою редакторкою на телеканалі «Інтер», координаторкою прямих ефірів у студії Савіка Шустера — це й токшоу, і музичні, і спортивні проєкти. Перший в Україні відбірковий конкурс «Євробачення», «Африканські пристрасті» в рамках ЧС-2010, World Government Summit (Дубай), World Education Summit (Дубай)… Це був цікавий та дуже активний період. А в 2013 році трапився мій перший художній знімальний майданчик — я працювала асистенткою режисера з акторів на серіалі. І мені це сподобалося. Хоча до цього багато хто казав, що не варто: жорсткий режим, повна відсутність вільного часу тощо. Але мені було цікаво зрозуміти, як усе влаштовано. Тож я вирішила спробувати — і зовсім про це не шкодую. На майданчику мене називали «цербером». Розумієш, коли ти приходиш у серіальне виробництво з прямих ефірів і в тебе в руках виклик, у якому написано «8:15 – старт, 8:21 – стоп», то ти все сприймаєш буквально. Запізнення для мене були неприйнятними. Я постійно всіх підганяла: «Дівчата, все, час, у нас одна хвилина!» Але я вважаю, що це дуже гарна школа. Іноді мені здається, що правильного відчуття часу нам усім дуже бракує.

Був ще період, коли я займалась агентським супроводом акторів. Це дало змогу подивитися на професію актора з іншого боку. Ось так я й прийшла до кастингу.

Я закінчила Київський національний лінгвістичний університет (англійська філологія). І, звісно, знання мови не раз виручало мене в професії.

Вже майже. Але ні, до Києва я переїхала 14 років тому. Я з Західної України, з чарівного маленького містечка Чортків, що на Тернопільщині.

Це складне питання. Напевно, ні. Але в кожному проєкті є щось особливе, щось, що допомагає розвиватися та зростати. Наш ринок ще молодий, і кожен новий проєкт — це можливість навчатися і ставати кращим.

Ой, фільмографія в мене велика… З 2016 року я була керівницею відділу кастингу в 1+1 Продакшн, тож з того моменту й до 2020 року я або курувала всі проєкти, або займалася ними самостійно. У продакшені тоді був великий обсяг серіального виробництва — драми, комедії. З останніх проєктів — два сезони комедійного серіалу «Великі Вуйки», медичний серіал «Доктор Віра», 8-серійна драма «Все одно ти будеш мій» та ін. Дуже важливою для мене стала повнометражна історична драма «Чорний Ворон» Тараса Ткаченка за мотивами роману Василя Шкляра. З точки зору кастингу — це був цікавий досвід, і, здається, нам вдалося зібрати гарний акторський ансамбль. Багато акторів у цьому проєкті розкрилися для мене по-новому.

За час роботи відкриттів було багато, важко когось одного виокремити. Захоплююсь нашою молоддю. Навіть тими, кому зараз 15-16 років і хто ще не має освіти. Вони вже інші — і це круто.

Усе залежить від вимог продакшну та телеканалу, для якого створюється проєкт. Іноді продюсери просять великі добірки — і тоді потрібно пропонувати 10–15 осіб на одного персонажа. Але це зазвичай стосується головних ролей і складних типажів. А буває й по-іншому: коли є змога ретельно опрацювати кожного персонажа і запропонувати 2–3 підібрані варіанти на роль.

Знову ж, усе залежить від завдань і можливостей. Часто ми стикаємось із такими умовами, коли немає місця ризику. Мало хто наважується взяти зовсім невідомого актора на головну роль, особливо у багатосерійні проєкти. І з одного боку це зрозуміло. Актору без досвіду великих ролей буде дуже складно втримати персонажа і водночас давати потрібну продуктивність. Тому, на жаль, буває, що актори залишаються в межах одних і тих же типажів із проєкту в проєкт. Але з іншого боку — пробувати все одно потрібно, бо тільки так з’являються нові й яскраві обличчя.

Є вже напрацьована база. Плюс я постійно моніторю театри, хто де з’явився і як проявився, слідкую за новими випускниками тощо. Ну і Facebook, звісно, теж не варто недооцінювати! Це ресурс, де принаймні є актуальні фото, і можна побачити, як виглядає людина зараз, щоб не потрапити в ситуацію, коли кличеш на пробу одну людину, а приходить зовсім інша. Таке теж буває.

Навіть не пам’ятаю. Але свого часу хотіла вступати на журналістику або психологію, та вийшло інакше.

Я люблю кіно, намагаюся майже щовечора щось дивитися — фільми, інтерв’ю або документалки. Подобається фільм «Найшвидший “Індіан”», заснований на реальних подіях. Там дуже крутий Ентоні Гопкінс — він зовсім інший у цій ролі. Це те, чого бракує нашим акторам — часу на перевтілення. У наших реаліях майже ніколи немає достатньо часу на підготовку: затвердили — за тиждень зйомка. Іноді навіть не всі сценарії написані. А Гопкінс мав змогу вивчити все: як поводився герой, як кульгав, що робив. Ти не бачиш Гопкінса, ти бачиш зовсім іншу людину.

Із позаробочих захоплень — дуже цікавлюсь дизайном інтер’єру. Можу годинами дивитися, як і що можна зробити, вивчаю планування квартир.

Не скажу, що мрію про конкретні проєкти. Скоріше хочеться попрацювати на інших ринках і здобути новий досвід. Ну і, звісно, дуже цікаво було б працювати в команді супер-креативних людей у режисерському кіно — де головне не гроші, а творчість.

Мені здається, завдання в них різні. У продюсерському кіно чіткі фінансові цілі. Режисерське кіно — це насамперед трансляція бачення режисера, а завдання продюсера (в такому кіно) — знайти ресурси для реалізації. Тобто менше компромісів, які впливають на творчість.

Ні, мені подобається залишатися за кадром. Мені це не потрібно. Мені подобається дивитися на картинку і розуміти — це моя робота.

Важко сказати — у світі все дуже швидко змінюється.

Попрацювати з іноземними компаніями, набратися досвіду і застосовувати його у своїй роботі тут.

Розвиватися, ніколи не зупинятися. Якщо ви дуже затребувані й постійно знімаєтесь — це не означає, що можна зупинитися. Над собою потрібно працювати постійно.

Актори — це творчі люди з необхідними інструментами. Але важливо не забувати, що ви «заробляєте обличчям», якими б грубими ці слова не були, тож слід тримати себе у формі.

Якщо є талант до танців, співу, верхової їзди тощо — це потрібно підтримувати й удосконалювати.

Якщо є талант — це ще не значить, що можна розслабитися, мовляв, я й так крутий. Це велика праця.

Вивчати мови, читати літературу, знаходити час на підготовку до ролі. У райдерах і додатках вказувати не тільки вимоги до харчування чи транспорту, а й просити час на підготовку та репетиції з режисером. Це покращить і якість кіно, і рівень актора.

Глядач не знає, за скільки часу це знято, на які умови ви погодилися — він оцінює кінцевий результат. Нікому не цікаво, що вас затвердили за день до. Нам усім є куди рости, і я вірю, що в нашої індустрії все буде добре.