Кастинг-директор, агент Анна Дегусар

– Дуже давно — з 2005 року. Потрапила зовсім випадково. Навчалася в Київському театральному інституті на продюсера, організатора виробництва фільмів. Хлопець, який навчався на курс молодше, мав акторське агентство і запропонував мені роботу. Прийшла в перший день, відкрила комп’ютер — і пропала… Життя перевернулось!

Ми працювали з компанією Film.UA — не тією, що зараз під цією назвою, а з іншою студією. Тоді лише, так би мовити, починалося українське кіно. А потім, коли створилася Star Media, я стала однією з перших її кастинг-директорів і досі там працюю.

– Багато, особливо серед перших. Це проєкти з чудовим режисером Сергієм Крутіним — «Неземной», «Карасі», проєкти з продюсерами Юрієм Мінзяновим та Артемом Доллежалем — найулюбленіший «Острів непотрібних людей», 1-й сезон «За законами воєнного часу»…

У кожен проєкт я вкладала душу, чого, до речі, не можу сказати про теперішні. Працювати стало нецікаво. Трохи не той формат, інше бачення у продюсерів. Почалася якась «смаківщина». Зараз навіть є думки займатися лише агентською діяльністю і тимчасово залишити кастинг до кращих часів.

– З хорошим сценарієм і діалогами, але головне — з цікавими акторами. Жанри люблю всі і розуміюся на них: мелодрами, драми, детективи. Єдине — не дуже люблю комедії.

– Із молодих нікого не можу назвати, бо вважаю, що рівень акторської майстерності зараз дуже низький. Усі почали займатися зароблянням грошей. Дуже мало хто справді займається професією.

Бували навіть випадки, коли я ставила пряме запитання: «Що для тебе важливіше — гроші чи роль?» І мені відповідали: «Гроші». Причому це казала актриса, яка зараз багато знімається.

– Працювати, читати, вчити матеріал, коли готуєшся до проб. Це важливо, бо часто приходять і навіть не знають тексту.

Що стосується відкриттів, то зараз я займаюся як агентка однією актрисою — Наташею Бабенко. Вважаю, що це майбутня зірка. Зараз чекаємо виходу фільму «Пульс», де в неї головна роль. Колись я її помітила зовсім невідомою студенткою і повірила в неї.

– Тридцятьма. Агент — це насамперед друг актора. Роботу їм пропонують кастинг-директори, а агенти вже займаються подальшими умовами, щоб акторові було комфортно працювати.

Іноді буває, що десь випадково почув про когось режисер і телефонує — бо кастинг-директор не може охопити весь потік акторів. Я, наприклад, люблю точковий кастинг. Буває, читаю сценарій — і чітко бачу, який актор може зіграти цю роль.

– По-різному. Буває, що й одного. А буває — шукаємо довго, особливо головних героїв. В Україні погано з героями-чоловіками 40+. Найсильнішим у цій віковій категорії вважаю Сергія Стрельнікова, але він часто відмовляється від матеріалу, який йому не цікавий. Він вибагливий.

– Молоді. Багато хороших хлопців. Насправді, якщо пошукати — можна знайти цікавих акторів. Шкода, що знімають мало, і не завжди кожен має можливість реалізуватися. Іноді навіть є вибір: на одну роль — троє хороших хлопців чи дівчат. І стає прикро, чому ж роль одна — усіх би взяли.

– У мене немає великого потоку акторів. Можна, звісно, подзвонити, попроситися — я подумаю, перегляну роботи й вирішу. Мені цікаві актори з потенціалом. Гроші — не головне. Агент — це як страховка. Іноді не потрібен, а іноді — дуже доречний.

– Ні. Чого мені боятися після 15 років у кіно?

– Лікарем. Хотіла займатися медициною, але ніколи не жила цією мрією. У школі взагалі не хотіла бути кимось — просто навчалася. Слава Богу, що я не вступила до медучилища, а пішла працювати помічницею старшої медсестри. Наша сусідка була головною лікаркою, і мама попросила її влаштувати мене. Мене вистачило рівно на пів року, після чого я сказала, що лікарем бути не хочу. Вирішила вступати до театрального. Мама працювала на студії хронікально-документального кіно, і мене теж якось потягнуло в цю сферу.

– Займаюся східним танцем belly dance. Люблю подорожі. Дуже подобається Франція, Париж. Була там кілька разів. Також люблю Єгипет — там тепло й добре. Майже всю Європу об’їздила — мені це цікаво. В Америці не була й не хочу. А от у Греції хотіла б побувати.

– У зв’язку з останніми подіями, мрію про стабільність у світі й у житті. Хочеться розуміння, що буде завтра, а не чекати від нового дня чергових обмежень чи ще чогось.