Кастинг-директорка Світлана Міховська

Спочатку я, звісно, не була кастинг-директоркою, але в цю професію нас привела собака. У моєї доньки був день народження, і того дня ми поїхали на ринок віддати шиншил, яких на той момент розводили, у добрі руки. Там я закохалася в маленьке цуценя, а жінка каже: «Ви ж будете завтра? Візьми додому, пограєтесь, завтра повернеш!» Так у нашому домі з’явилася маленька собачка. Донька її побачила і сказала: «Я не хочу мобільний телефон, я хочу собаку». Так у нас з’явився стафф. Тоді я працювала в іншій сфері — у мене було дві квіткові точки, а з собакою гуляли діти. І одного дня, біля нашого дому на дитячому майданчику, знімали фільм «Це моя собака». Побачивши нашу собаку, запропонували їй знятися в кіно. Ми домовилися про зйомки, і через тиждень на знімальному майданчику я познайомилася з дівчиною Тетяною, яка була груповодом. Ми одразу подружилися, і вона почала брати мене з собою на зйомки як помічницю. Потім у мене з’явилися свої проєкти, у неї — свої, але ми продовжували дружити. Так я вже п’ятнадцять років працюю в кастингу.

Зараз я фрилансерка, але раніше часто співпрацювала з Film.Ua. З ними був проєкт «Кримінолог» для каналу ICTV. Працювала як кастинг-директорка над першим сезоном проєкту «Агенти справедливості» з телеканалом «Україна». Потім усе закрутилося: то реклама, то знайомі продюсери дзвонять із запрошеннями до проєктів.

Я бухгалтерка за освітою, закінчила Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, економічний факультет. До цього закінчила фізико-математичний ліцей.

Кожен проєкт по-своєму зворушує душу, і коли він закінчується, хочеться, щоб він тривав далі. Під час роботи над проєктом уся команда настільки об’єднується, що стає як одна велика родина. Коли проєкт завершується, стає трохи сумно, і не хочеться розлучатися з цими людьми.

Мені дуже подобаються історичні проєкти. Коли я ще не була кастингдиректоркою, брала участь в одному історичному проєкті «Офіцерські дружини». Він був важким, але дуже цікавим, кожен день проходив порізному, працювало багато людей. Зараз багато знімають детективів про вбивства та розслідування. Хотілося б взяти участь у комедійному проєкті на кшталт «Сватів».

Так, і їх дуже багато, що неможливо просто перерахувати всіх і кожного.

У мене дуже велика акторська база, вона зберігається на комп’ютері, у мене кілька жорстких дисків, де зберігаються візитки, проби. Знайомі хлопці написали мені програму для пошуку акторів, де я можу знайти потрібного мені артиста, вказавши необхідні параметри. Зараз у мене там близько сімнадцяти тисяч осіб, починаючи від акторів масових сцен і закінчуючи топовими акторами. Це, звісно, кропітка робота, оскільки потрібно постійно оновлювати актуальну інформацію про артистів. Також використовую Facebook або міжособистісні контакти.

Хтось надсилає мені на електронну пошту, я все витягую з пошти, вношу до своєї бази — це велика частина роботи. Тому мені зручніше, коли надсилають у Facebook. Переглядаючи сторінки акторів, які у мене в друзях, я завжди можу натиснути на наше листування, і там будуть і телефон, і фотографії, і посилання на візитку, шоуріл — усе це в онлайн-форматі, це швидше. Через пошту працювати набагато складніше.

Оптимальна кількість — п’ять фотографій: крупний, середній план, повний зріст. Візитку, бажано записану професійно в студії. Також рекомендую мати візитку не лише російською мовою, але й українською, оскільки зараз усе більше знімається україномовних проєктів.

Багато. Просто є режисери, які хочуть переглянути багато кандидатів, особливо коли є час на підготовку. Якщо часу не так багато, то показую кілька акторів, якщо ніхто не підійшов — шукаємо далі.

Якщо говорити про чоловіків-акторів, то це статні, красиві чоловіки, на кшталт бізнесменів, депутатів, яких насправді дуже мало. Оскільки бюджет проєкту обмежений, і ти не можеш запросити актора, чия цінова політика не входить у бюджет, то починаєш шукати акторів, яких можеш собі дозволити, і в цій ціновій категорії статних артистів уже не так багато. Щодо дівчат — завжди по-різному. Дівчат набагато простіше вибирати, тому що їх у кіноіндустрії у нас більше. У плані ролей і типажів усе також дуже різнопланово: починаючи від п’ятнадцятирічних дівчат, закінчуючи бабусями. Ігрових бабусь справді дуже мало. Найбільше дівчат-актрис віком 20–25 років, і 25–35 також багато. Не всі з них, звісно, професійні, але в плані кількості дівчат дуже багато.

За п’ятнадцять років у професії, мені здається, що вже нічого не страшно. Що ми тільки не робили з акторами. Одного разу була ситуація, коли актору наділи не кіношні наручники, а вони заклинили — довелося пиляти їх болгаркою. Нам дуже пощастило, що актор був із чудовим почуттям гумору.

Я завжди мала хороші результати з фізкультури, мене часто відправляли на різноманітні олімпіади, завжди була в перших рядах з бігу, віджимань, підтягувань, стрибків. І мені чомусь хотілося бути поліцейською. А з тринадцяти років я потрапила до молодіжного театру, так і почалася моя любов до мистецтва.

Я себе ніколи не пропоную для зйомок, але іноді бувають ситуації, коли трапляється якийсь колапс, і мені потрібно виходити замість актора в кадр. Я, звісно, не дуже люблю зніматися, але якщо треба — можу. Було багато різних ролей. Запам’яталася роль, де мене скидали з даху. Я справді стрибала з даху на якийсь шматок іншого даху. Було дуже страшно, холодно, але знято класно.

У вільний час я люблю ходити на риболовлю. Особливо приємно виходити до води в спекотні дні. Найбільша риба, яку я зловила, — це був короп. Багато часу приділяю своїй собаці. Свого часу ми багато займалися на кінологічному майданчику, загалом вклали в неї багато часу. А зараз у мене є власна акторська школа «Media Art School».

– Курс навчання в нашій школі триває пів року. У нас є хлопці-каскадери, які правильно показують, як давати ляпаса, як його відігравати, а також навчають, як правильно падати, якщо в тебе стріляють. Із огляду на те, що зараз усе більше знімається детективів, ці спеціальні навички особливо актуальні. Ну і, звичайно, навчаємо акторської майстерності. Двічі на тиждень у нас заняття з акторства, і двічі — з каскадерської майстерності. Зараз ми знаходимося на Печерську, але найближчим часом плануємо переїхати на Оболонь. Особисто я там не викладаю, але в процесі навчання запрошую наших студентів брати участь у масових сценах, таким чином поєднуючи теорію безпосередньо з практикою.

– Я асоціюю себе зі зброєю, бо я дуже непередбачувана людина. Усі, хто мене знає, можуть підтвердити: я можу бути доброю, лояльною, спокійною, веселою, але якщо щось пішло не так — можу різко поставити когось на місце, а потім одразу ж повернутися до свого звичайного стану. Можливо, це наслідки професії, адже коли я працювала груповодом на майданчику, то мусила керувати великою кількістю людей, направляти їх.

– У першу чергу, я б загадала мирного неба над головою. Друге — жити в світі без корупції. А особисто для себе — здоров’я для родини і близьких, друзям — щастя та любові. Усе інше прийде саме.

– Звичайно. Якщо виходять якісь гарні фільми, ми йдемо до кінотеатру всією сім’єю. У мене дуже багато улюблених фільмів. Люблю переглядати «Міцного горішка», «Форсаж», «Анжеліку». Вони, звісно, різного формату, але всі мені дуже подобаються. Люблю фільми за участі Траволти, Брюса Вілліса, Джейсона Стейтема. Тому, коли з ними виходить новий фільм — збираємося всією родиною й ідемо до кінотеатру.

– Побільше гарних проєктів, щоб кожен актор отримав свою роль. Адже часто буває так, що хтось знімається більше, хтось менше, і тим, хто менше, доводиться йти працювати не за фахом, не пов’язаним з акторською справою. Усі люблять знімальний майданчик, усі люблять зніматися, усі викладаються на всі сто відсотків. Тому дуже хочеться, щоб наше українське кіно розквітало і щоб кожен актор отримав свою омріяну роль.