Кастинг-директорка: Олена Шевчук

- Довгий час я не могла визначитися, чим хочу займатися в житті. Навчалася два курси на бухгалтерському обліку, але не витримала й залишила університет. Мій хлопець іноді знімався в рекламних роликах і якось запросив мене піти з ним на кастинг для реклами кави. Сюжет був простий — шукали закохані пари. Але мене тоді вразив кастинг-директор і сам процес кастингу. Це було захопливо й цікаво. Тоді я подумала, що це одна з професій, якою хотіла б займатися. Але не послухала своє чуття і вдруге пішла навчатися на менеджмент міжнародного туризму. Відучившись і попрацювавши в цій сфері рік, я все ж стала кастинг-директоркою. І, що дивно, тепер розумію, що знання з туризму допомогли мені в роботі. У 2009 році я побачила вакансію на СТБ кастинг-менеджера для форматних проєктів, таких як «Танцюють всі», «Х-Фактор», і прийшла на співбесіду. Так я почала працювати в кастингу. Пропрацювала кілька років у талант-шоу, а потім перейшла в інший департамент телебачення, але вже як помічниця продюсера, лінійна продюсерка в тревел-проєкті. Повернення в кастинг не планувала, але несподівано отримала запрошення від каналу 1+1 у «Голос країни» як кастинг-директорка. Довго сумнівалася, бо вже думала про кар’єрне зростання і продовження роботи як продюсерка. Але після перегляду кількох сезонів шоу зрозуміла, що мені це цікаво: там були настільки круті учасники — талановиті, яскраві, харизматичні. І мені дуже сподобався проєкт. Крім того, я брала участь у процесі зйомок. Ідеш по павільйону, а тут команда Славка Вакарчука репетирує, співає щось красиво в багатоголосся, тут — команда Івана Дорна, а там — Потапа. Дуже крута синергія.

- Минуло кілька років, і наша керівниця запропонувала мені очолити кастингвідділ продакшну. І ось нарешті в 2015–2016 роках я почала освоювати кінота серіальне виробництво. Спочатку було доволі складно, бо не знала багатьох нюансів, поступово почала знайомитися з нашими акторами та з індустрією загалом. З кожним новим проєктом відкриваю для себе щось абсолютно непередбачуване й прекрасне.

- Безумовно, «І будуть люди» з Аркадієм Непиталюком. Спочатку це був доволі складний і глибокий матеріал, історична драма. Я залишилася в захваті від роботи з Аркадієм: він завжди був відкритий до пропозицій як у кастингу, так і безпосередньо від акторів на майданчику. Адже в цьому проєкті для нього були важливі самобутність і автентика, а відповідно, у мене було більше свободи й творчості, що дуже цінно для мене як професіоналки.

- Дуже подобається Наталка Мазур зі Львова. Вона у нас зіграла в «І будуть люди» сестру головної героїні Зіну, дружину священника. Для мене вона стала відкриттям у плані проживання ролі. Я її пробувала і в інші проєкти, тому добре знаю її діапазон. Наталка сама по собі дуже щира, і в кадрі це зчитується. Також закохана в Машу Бруні, мені здається, вона впорається з будь-яким завданням — від комедії до драми, і більше того — Маша прекрасно справляється з імпровізацією. Та й загалом саме «І будуть люди» відкрив для мене велику кількість цікавих, самобутніх акторів.

- Не хочеться заходити в конвеєрне виробництво, коли у тебе знімаються одні й ті ж актори. І ти фізично поставлений у дуже стислі рамки, а як наслідок — немає часу на пошук. І, звісно, важливий матеріал! Як і для всіх департаментів. Важливо любити проєкт, у якому працюєш.

- Хотілося б попрацювати над проєктом про музикантів, наприклад, провести кастинг для фільму про рок- або панк-групу, про якийсь український бенд. Музика — велика частина мого життя, я працювала в цій сфері й добре знаю музикантів. Ще цікаво було б зробити кастинг про спортсменів. Це особливі сильні духом люди, якими я щиро захоплююся. Мені завжди імпонують складні історії й максимальне занурення в них — від кастингу до майданчика. Часто буває, коли заходиш у зйомку, у тебе ще залишається маса роботи. На підготовку дається мало часу, і досить рідко вдається приїжджати на майданчик.

– Їх кілька. Одне з них — Стамбул. У цьому місті все чарівне: від архітектури Султанахмет до сучасних кварталів. Неподалік від Стамбула є прекрасне місце — Принцеві острови. Це пішохідні острови, єдиний транспорт, який там використовують — це карети й велосипеди. Острови омиваються Мармуровим морем. Це неймовірно фантастично, дика краса! Ще мені дуже сподобалося в Хорватії — років 7–8 тому в мене була туди неймовірна відрядження. Все почалося за тиждень до цього: я була на концерті Red Hot Chili Peppers і, виходячи зі стадіону, подумала: «О боже, як би хотілося ще раз побувати на їхньому концерті!» І буквально за тиждень приходжу на роботу — а мені кажуть: «Терміново летимо у відрядження до Хорватії». Сценарій був побудований так, що ми знімали по всій країні. І тут я дізнаюся, що Red Hot Chili Peppers виступають у Загребі, а саме того дня ми там і знімали. Це було щось надзвичайне — потрапити на їхній концерт удруге, ще й за кордоном! Що мене здивувало — публіка була досить доросла. Пам’ятаю жінку в короткій шкіряній спідниці, обтягуючій майці, з коротким волоссям, а поруч із нею йшла донька — в абсолютно такому ж образі. Справжні рокерки! Саме таких моментів хочеться більше в житті.

– Актрисою. Мені взагалі до певного віку подобалося бути в центрі уваги. Але потім, мабуть, подорослішала — і зараз мені комфортно в дуже камерному, близькому колі спілкування.

– Так, у «І будуть люди». Це був невеликий епізод, масовка. Одна з найемоційніших сцен — сцена самогубства Григорія Гінзбурга. У мене була дуже важлива роль (усміхається) — секретарки, яка веде протокол зібрання. Пам’ятаю, ми довго обговорювали вік цієї секретарки — вона мала швидко друкувати на друкарській машинці. І я сказала Аркадію, що можна взяти й молоду, бо розкладка на комп’ютері та на друкарській машинці майже однакова. І додала, що я швидко друкую. Отак я і отримала роль. Одного я не врахувала — це була ретро-друкарська машинка, клавіші трохи заїдали, і пальці зрадницьки провалювались у щілини між ними. Дуже перенервувала. А нещодавно ми знімали короткий метр Каті Царик «Обійми мене». У мене була сцена у вагоні метро, також без слів, але поки про неї розповідати не можу. Так що скоро, можливо, зроблю свій перший шоуріл (усміхається).

– У мене є собака — моє головне хобі, якщо так можна сказати. Ми з ним пройшли всі його «собачі» справи від А до Я: від виставок до спортивних змагань. Навіть прослухала курс лекцій із зоопсихології. А загалом я дуже люблю музику. На жаль, не володію жодним інструментом, але хотіла б навчитися грати на фортепіано. Спорт — також невід’ємна частина мого життя. У дитинстві я серйозно займалася художньою гімнастикою і була кандидатом у майстри спорту серед юніорів. Зараз займаюся лише на аматорському рівні — для підтримання форми: йога, плавання, TRX.

– У різні періоди життя — різні фільми. Подобаються стрічки Ксав’є Долана, хоч вони й досить специфічні. Одна з моїх улюблених актрис — Маріон Котіяр, тому люблю практично все з нею. Також серед улюблених фільмів — «Жертвуючи пішаком» Едварда Цвіка та «Справжнє кохання» Тоні Скотта. Абсолютно різні за настроєм картини.

– Багато залежить від перекладу. Намагаюся читати українською. Наприклад, зараз читаю «Смажені зелені помідори в кафе “Зупинка”» Фенні Флеґґ.