Кастинг-директор Олександр Пилипенко

– Усе почалося в 2010 році, коли я потрапив на телеканал «СТБ». До того я працював в банку, а у вільний час знімався в різних спіддейтінгах на телеканалі «ТЕТ», грав епізодичні ролі в «Сімейних мелодрамах», займався в театральній студії. З самого дитинства мене тягнуло на телебачення і врешті решт я прийняв рішення йти з банку та шукати кращої долі у більш творчій сфері ніж банк. До речі, мої батьки були шоковані таким вчинком, адже бачили мене фінансистом, чи юристом.Півроку я майже щодня надсилав своє резюме на поштову скриньку «СТБ», але мене довго не брали, в мене ж юридична й економічна освіти. Врешті моя настирність дала плоди і я потрапив туди, спочатку як кастинг-менеджер на проєктах «Танці з зірками», «Х-фактор», «Танцюють всі», «Україна має талант», а потім як ведучий масових кастингів в містах-мільйонниках та на прямих ефірах. Яскравий час в моєму житті, адже я мріяв стати ведучим і тут такий шанс випав, качати і веселити тисячі людей перед прямим ефіром та записом кастингу. Далі телеканал «СТБ» придбав формати соціальних проєктів, були «Врятуйте нашу сім'ю», «Вагітна в 16», «Кохана ми вбиваємо наших дітей» і т.п.

Пропрацював на каналі більше ніж півтора року,а потім мене покликали на телеканал «Україна»– кастинг-менеджером на кулінарний проект. Я перейшов і рік пропрацював на проєкті «Найкращий кухар на селі». Поїздив по містах України в пошуках реальних кулінарних супергероїв, а згодом здійснилася моя мрія, і мені запропонували стати ведучим романтичного реаліті «Люблю. Чекаю».Це програма, яка знімалася в аеропорту,у кожному випуску було кілька реальних історій з життя людей, які зустрічають або проводжають своїх близьких. Після закінчення зйомок я повернувся у кастинг: з’явилася можливість стати кастинг-директором і очолити команду, по суті, зі своїх друзів. Проекти спочатку були соціального спрямування,а потім додалися серіали: «Реальна містика», «Агенти справедливості» – і понеслась. У сумі за десять років працював над близько 30 проектами, плюс десятки рекламних та соціальних роликів.

– «Люблю. Чекаю», на якому я був і ведучим, і частково займався кастингом. Він був найемоційнішим, душевним,справжнім, добрим і світлим! Ми 1,5 місяці майже щодня, з ранку до вечора, проводили в аеропорту Бориспіль в пошуках неймовірних історій. Все починалося з питання : «На кого ви чекаєте?», І у відповідь ти чув щоразу нову історію розлуки через тисячі кілометрів, місяців і років очікування. Згадуються історії матерів, які були на заробітках в США,Італії,Іспанії і довгі роки не бачили своїх дітей, історії жінок, які мали невдалий досвід відносин тут, і чекали на своїх іноземних коханих, з якими знайомитися на сайті знайомств, історії коли пара раз в рік бачиться, але при цьому вони більше 8 років разом. Цей проект дав віру в те, що любов на відстані можлива!

– «Реальна містика» й «Агенти справедливості» у той час заходили одними з перших великих і довгих проєктів, для яких постійно потрібно було шукати епізодичні ролі й ролі другого плану, тому велика кількість акторів починала саме в нас. За один сезон знімається близько 2500-3000 людей. Не всі професійні, багато тих, хто ще вчиться, або щойно закінчив університет, театральну чи акторську школу. Вони якраз шліфувалися в нас, тому відкриттів море.

З останніх особистих відкриттів—чудовий молодий актор Женя Григор'єв. Якось я поїхав на Одеський кінофестиваль, шукав тоді типаж «Бред Пітт, який сидить на інвалідному візку» – красивого високого хлопця з довгим волоссям. Пробував різні варіанти, але, потрапивши на фестиваль, побачив фільм «Коли падають дерева», і мені сподобався брутальний персонаж Жені. Запропонував йому проби – він прийшов і зіграв унікально, краще за всіх. Зараз у нього лінійка, і його кличуть у ще один проект. Таких прикладів багато. Дивишся на акторів, які вже грають лінійні ролі, а колись вони у твоїх серіалах тільки починали, як-от, мабуть, відсотків 60 сучасного ринку знімалися в наших проектах багато років тому і зараз теж продовжують. Серіалів у нас вже більше і попереду ще багато відкриттів.

– Мене надихають історії, коли люди по-справжньому дивують своїми талантами, вміннями, добрими життєвими проявами.Трапляється, що дивишся на людину, не знаючи її, і виникає якийсь штамп в голові, а коли людина починає спілкуватися з тобою, розповідати про своє життя, виявляється, що це зовсім інший об’єм особистості, душевності і цінностей. Це дає віру, що є люди з великим серцем. Найбільше надихає добро в людях, коли вони роблять усе по-справжньому, від душі, не для того, щоб заробити гроші,самоствердитися в очах інших, полестити і т.д. Надихає моє місто, природа, мандри, музика, кіно, художнє мистецтво.

– Якщо говорити про професійні страхи, то я боюся того, щоб через пандемію знову не стопнулося кіносеріальне виробництво, в мене велика команда кастинг-менеджерів, відповідальність за яких несу я, дуже не хочеться, щоб ми всі залишилися без роботи.

А поза професією боюся тяжких хвороб у себе і близьких: коли всі сили й фінанси йдуть на те, щоб врятувати людину, щоб вона не згоріла. Не хотілося б фізичних обмежень, коли перестаєш бачити, чути, ходити. В мене немає стандартних фобій висоти, замкнутих приміщень, тощо, і я не боюся, що мене зрадять друзі чи кохана, це вже було, і це для мене не страхи – це все досвід, і я до цього по-філософськи ставлюся, в от втратити здоров‘я чи близьку людину— це мені страшно.

– Є мрія і ціль повернутися на екран в якості ведучого, хочу знову зустрічати нових людей та відкривати їх історії. Також в майбутньому мрію жити під Барселоною, біля моря, в будиночку з коханою дружиною і дітьми. Я думаю все реалізується, навіть знаю як. Хотів би якомога більше країн відвідати: поїхати в Азію – Таїланд, Балі, Камбоджа; об’їхати всю Європу; також у Південну Америку – потрапити в Перу, Аргентину. Ще в Бразилію, але не надовго: після фільму «Місто Бога» розумію, що кількох днів вистачить. Стараюся кудись їздити двічі на рік. Поки що улюблені місця – Шрі-Ланка й Барселона.

– «Тепер я йду у дику далечінь» (Into the Wild) Шона Пенна. Це чудовий фільм оснований на реальній історії життя хлопця, який покинув сім’ю, навчання, перерахував всі свої гроші на благочинніст і поїхав мандрувати Штатами автостопом. Історія, яка колись мене змотивувала змінити моє життя, звільнитися з банку і поїхати мандрувати дикуном в Крим. Другий фільм – «Бійцівський клуб». Мені здається, для чоловіка це важлива стрічка. Вона знімає соціально нав’язані шаблони, дає відчуття справжності і внутрішньої сили. Люблю Вуді Аллена. «Вікі Крістіна Барселона», «Римські пригоди», «Опівночі в Парижі», це фільми для хорошого вечора під келих вина.

– Мені багато дала книжка Сомерсета Моема «Тягар пристрастей людських». Після неї багато чого в собі змінив.Подобався Річард Бах у якийсь момент. Це дуже легка література, і коли стаєш дорослішим, можна дивуватися: «Що ви там бачите?», але «Ілюзії» й «Чайка» свого часу дали мені крила. Зараз, на жаль, не так багато читаю. Моя література – на роботі. В мене ж не тільки актори, а й реальні люди – у кожного своя історія. З усіма поговорив, послухав, десь ще глянув новини. І після цього важко приходити ввечері додому й перемикатися на ще одну історію, або тягнути цю лінію в метро, по дорозі на роботу чи з роботи. Але нічого. Зараз закриємо серіал, і повернуся до читання. Дуже хочу прочитати «Шантарам». Там же дві частини вже. Боюся, що після цього куплю рюкзак і поїду в іншу країну.

– Футболістом. Багато займався цим видом спорту, подавав надії. Мене забирали у львівські «Карпати» у спортивну школу, але тато не відпустив. Сказав, що буду юристом або економістом. У результаті я отримав освіту юриста й економіста, але ним не став. І футболістом теж.

– Футбол, тайський бокс, велосипед, тренажерний зал, басейн, кіно, музичні концерти та різні фестивалі, все це зажди в компанії моїх друзів, які розділяють мої захоплення.

У моєму віці я вже все, що хотів, спробував, і зараз просто отримую задоволення від того, чим займаюся.

– Хотів би зробити кастинг для брутального, стильного,чоловічого кіно. З тематикою, подібною до Ґая Річі, як-от у «Джентльменах» чи «Великий куш», або «Рокенрольщик» .Кастинг в його фільмах завжди на вищому рівні. Хотів би такий проект, в якому потрібні були б реальні люди, шукати трушних бійців, спілкуватися зі справжніми бандитами, крадіями, кишеньковими злодіями, домушниками.

Я колись був на презентації Сергія Лозниці, де він розповідав про фільм «Лагідна». Їх кастинг-директорка для роботи над стрічкою поїхала на місяць в селище й шукала реальних людей, цікавих по типажу на епізодичні ролі. І в результаті—там такі типажі яскраві були, з захопленням дивився. Я б теж хотів, щоб у мене було завдання—знайти не просто акторів, а героїв, які б це прожили по-справжньому і були собою в кадрі. Це б мене надихало.