Кастинг-директорка Оксана Суханова

– Поруч з кіноіндустрією я оберталася десь із 2006 року, але тоді жила зовсім іншими думками. Якось улітку 2015-го ми поїхали сплавлятися по Південному Бугу на плотах. З нами була Тіна Браганець, яка сказала: «Оксаночко, тобі треба спробувати себе в кастингу, в тебе точно вийде». Вона запросила мене на пілотну версію серіалу, який, як я зрозуміла, так і не запустили. Спочатку працювала асистенткою по акторах, потім – уже на майданчику. Проявила лідерські якості, і Тіна сказала, що порекомендує мене. Так я взяла проєкт «Сімейні драми» на 1+1. Це було щось (усміхається) – читаю сценарій і розумію, що не знаю, що мені робити, я ж нікого толком не знаю! Досвіду ж нема… Але! Ризикувати – так ризикувати. Я завжди так – іду туди, де страшно. Був кастинг, були каст-листи, які Тіна накидала. Потім з’явилася Оля Мисько, яка зараз продюсерка, Лєна Шевчук, Оксана Степчук, Жанна Скора – режисерка, Лєна Маханюк – тепер теж продюсерка, також була Нателла Чхартишвілі-Зацаринна, креативна продюсерка, Роман Лукин. Вони допомагали мені, були моїми вчителями. Пишаюсь, що буквально через рік Нателла назвала мене найкращим кастинг-менеджером проєкту за всі сезони. Найстрашніше – це зробити перший кастинг, а далі вже легше.

До того я не знала, як шукати акторів. Почала публікувати оголошення у фейсбуці: була однією з перших, хто робив так, а не шукав кулуарно. Потім пішли реклами й інші серіали. З’явився повний метр – «Герой мого часу», для якого шукали людей без акторської освіти. Потрібні були максимально прості й органічні герої. Тоня Ноябрьова – такий режисер, яка ставить людину в ситуації, де вона діє інтуїтивно – і це геніально. Саме це й цікаво. Фільм був наповнений такими ситуаціями – справжнє дзеркало реальності, кілька днів із життя звичайної людини. Ми провели величезну роботу, титанічну, я б сказала. Подивіться фільм «Герой мого часу» – і ви не захочете бути як головний герой, а захочете стати іншим, наприклад, як Ілон Маск, і тоді ми швидше почнемо жити у прекрасному майбутньому.

На «Сімейних драмах» я познайомилася з Вікою Ільїною. Вона прийшла до мене як акторка, і ми з нею здружилися. Вперше в житті я знайшла «свою» людину. Ще мій улюблений чоловік – Вєтковський В’ячеслав. Ці дві людини дають мені можливість бути справжньою, не намагатися відповідати якимось очікуванням, а бути такою, якою хочеться бути – принаймні з ними. Вони завжди мене підтримують. А я ж постійно з якимись шаленими ідеями! Ось зараз, здається, я придумала, як зробити так, щоб кіноіндустрія стала затребуваною у будь-якій сфері. Після Нового року розповім – ближче до весни.

Інші проєкти вже були пов’язані з Вікою: ми працювали разом. Ну, окрім «Школи». Я люблю «Беверлі-Гіллз», тому дуже хотілося попрацювати над чимось подібним. Але вийшло так, як ви бачили… Зате потім були «Перші ластівки».

У першу чергу, я перекладаю багато речей на цифри. Просто подивіться, що ще можна зробити за ці кошти, які є варіанти вирішення питань. Коли гроші витрачаються просто, аби чимось заповнити ефір… Навіщо? Звісно, «не аби чим» – дорожче, але перехід на якість – це ж завжди приємно. У будь-якому випадку, є вселенський закон: кількість завжди переходить у якість. Тому я рекомендую акторам записувати багато самопроб: щодня – хоча б одну. Я навіть челендж запускала. Якось він притих – треба знову розворушити. Уявіть, що ви щодня виходите на зарядку. Як ви будете виглядати через місяць? Самопроби – це та ж гімнастика для актора. Вивчив один вірш, монолог, сцену – записав відео. Так ви звикнете дивитися на себе в кадрі, зрозумієте, як виглядаєте з боку, самі себе будете організовувати й ставати кращими. Актори запитують: «Як зробити так, щоб мене помітили?» Ось так. Робіть щось щодня – і вас помітять. Талант завжди помітний, його потрібно плекати, розвивати, як рослину. Звісно, є Богом поціловані, але їх мало, і навіть їм треба дбати про свій талант, інакше він загине.

– Вєтковський В’ячеслав – актор-талантище. Напевно, спершу я закохалась у його безпосередність, а тепер він мій чоловік! Я дуже його люблю, ми з ним можемо говорити на такі теми, на які я ні з ким і ніколи не змогла б говорити. Нещодавно ми обговорювали слова: «треба» і «потрібно», «хочу» і «можу». «Треба» – це примус, «потрібно» – необхідність, «хочу» – бажання, «можу» – можливість… От такі теми. В’ячеслав відкрив для мене зовсім інший світ. Тепер живу десь над сьомим небом, на веселці.

Я люблю свою роботу за те, що можу щоразу в одних і тих самих людях відкривати нові грані. Завжди думала, що Саша Кобзар – серйозний і вдумливий актор, але якось проходила повз нього й побачила в його очах чорта. І коли ми робили кастинг до першої частини «Скаженого весілля» і шукали актора на роль сусіда, я подумала про нього. Він втілив саме те, що я хотіла побачити – і зробив це геніально. Він відомий актор, але я побачила його по-новому. Роль у нього – просто клас!

У акторів, мабуть, так: «Відпусти себе. Зроби, як відчуваєш» – і трапляється магія. У цьому й полягає майстерність актора: реагувати й проживати.

Актор – це людина, яка усвідомлює, що вона робить, і ще й керує думками й діями партнерів по сцені. Це такий єдиний організм.

– У всіх людей є бар’єр між одне одним. Але хто такий кастинг-директор? Це людина, яка переглядає велику кількість проб, ділиться своїм баченням і надсилає проби режисеру. Коли починаєш дружити або тісно спілкуватися з акторами і даєш їм поблажки, ти вже не можеш об’єктивно їх оцінювати. Від цього в першу чергу страждає сам актор.

Я розумію, що все, що йому може бути потрібно від кастинг-директора – це фідбек, відповідь «так», «ні» і «чому». Але зараз у мене в телеграмі 68 повідомлень, у фейсбуці сьогодні затишшя – всього два, у вайбері – 8, а загалом у різних чатах – 953. А ще є сповіщення, які теж потрібно переглядати. Це величезний обсяг інформації. Коли я працювала у «Школі», у мене було чотири дівчини, які допомагали обробляти звернення у фейсбуці. А коли я викладаю оголошення про старт проєкту, я просто відкладаю телефон, бо він стає «бордовим».

Кастинг-директори дають можливість, а охочих її отримати – у десятки разів більше. Це і актори, і аматори, і навіть не аматори, а просто охочі. Іноді дивишся самопробу й помічаєш закономірність: чим вона гірша, тим більше пафосу. Чим слабший актор, тим він пихатіший. Звісно, потрібно свій талант оберігати й плекати, а якщо це ще не талант, а «талантик» чи «таланюсик», його потрібно розвивати. Але не через сварки чи наїзди. Буває, що людині щось кажеш, а вона починає сперечатися. Навіщо ви ставите питання, якщо потім сперечаєтесь? Якщо ви хочете мені щось довести – надішліть хорошу самопробу. Деякі запитують: «А робота є?» Постійно хочеться відповісти: «Є. У мене вдома стільки роботи! Приїжджайте!».

У мене 5 тисяч друзів, майже всіх знаю в обличчя. Підписників я теж багатьох знаю. Коли йшли «Сімейні драми», в мене було два-три дні по 80 людей на кастинг. До речі, помітила, що чим дешевший проєкт, тим більше роботи. І для акторів теж. У повному метрі ніхто не дасть вивчити на день стос паперу в 5 см, а в денних серіалах таке є.

Щоб відповісти людині, мені потрібно зайти на її сторінку, подивитися, чи були в мене раніше посилання на її роботи. А роботи – це і фільми, і самопроби, і візитки. Шукаю її фото, відео – і так витрачаю 15 хвилин, можу відповісти чотирьом людям на годину. А знаєте, скільки мені людей пише на годину? Небагато. Особливо коли відкрито якийсь проєкт. Щоб нагадати про себе, актор може надіслати мені готове робоче посилання на свіже відео, яке не треба буде завантажувати, свій номер телефону, ім’я, вік та зріст. Все. Буває, людина написала – я відкриваю повідомлення й розумію, що знаю її, і навіть не дивлюсь посилання, бо вже знаю, на що вона здатна. Повірте, я пам’ятаю кожного. У мене добра пам’ять на обличчя й ситуації.

Бар’єр створюється для того, щоб захистити себе та свій вільний час. Багато акторів думають, що кастинг-директори приховують проєкти, але у нас бувають такі умови, коли ми просто не можемо про них повідомляти. Наприклад, ми зробили кастинг на пілот, запропонувавши тих акторів, яких знаємо. Наступний етап, як сказала Алла Самойленко: всі зневірені кастингдиректори йдуть в «Акмодасі». Я зробила пост, що ми шукаємо головного героя в новий проєкт. Після того, як ми всіх переглянули, на одну з ролей було 78 претендентів, на іншу – 83, ще на одну – 54. Всі ці люди записали проби й поставили мені додаткові питання. Помножте їх кількість на кількість хвилин, які я витрачу на кожну відповідь… Розумієте?

У акторів зараз є неймовірна можливість просувати себе. Це соцмережі. Фейсбук для багатьох є базою. Якщо ви мені написали й надіслали відео – ви вже в моїй базі. Не треба писати під моїми постами «дякую», «ух ти», «Оксано, яка ви молодець». Це приємно, але неінформативно. Лайку достатньо. Я їх переглядаю. Ви можете якось потім при зустрічі подякувати за пост і сказати, що він вам чимось допоміг. Оце буде дієве «дякую».

Гонорари – теж бар’єр. Актори іноді кажуть, що «своїм» ми ставимо хороші гонорари, а «чужим» – ні. У мене немає своїх і чужих. Але є інша історія – можливості проєкту. І так буває, що «своїм» виходить заплатити навіть менше. Є актори з таким рівнем майстерності, що в тебе не те щоб язик не повертається запропонувати менше – ти щасливий, що він взагалі погоджується зніматися за цей гонорар. Цей актор приходить – і ти розумієш: так, проєкт буде зроблений, і він буде крутим.

Дають бюджет, у який потрібно вкластися, розпланувати, і домовитись про це доволі складно. Зараз у мене, наприклад, проєкт, де гонорари зовсім невеликі – і не можу я інакше вчинити.

А взагалі-то поцікавтесь, скільки коштує година чи хвилина ефірного часу, щоб вас показали на телеканалі. Якщо хоч раз десь засвітилися – вас запам’ятали. У нас є чат кастинг-директорів, і буває, хтось скидає скріншот з актором і запитує: «Хто це?» Йому одразу дають телефон, контакти – ніхто нічого не приховує. І більше того! Рекомендують одне одному акторів. Думайте, у яких проєктах хочете зніматися, скільки ефірного часу будете в кадрі, і яке це буде «час». Мисліть стратегічно. Професія – це можливість заробити гроші, а те, що є джерелом заробітку, можна віднести до бізнесу. Далі вже додумуйте…

Я максимально знизила всі бар’єри між собою й акторами, і пишу пости у фб під хештегом #томукомуцетреба. Хороші рекомендації дають і Альона Марчук, Віка Ільїна, Орина Петрова, Алла Самойленко – та будь-який кастингдиректор! Зараз взагалі створили платформу Dream Cast з ініціативи Олі Любарової та Павла Макарченка. Навіщо я колись це почала робити? Бо кожному актору окремо пояснювати, що мені від нього потрібно – неефективно. Зараз багато хто вже надсилає правильно оформлені листи. У багатьох є YouTube-канали з базою проб, Google-диски, де зібрані фото.

Актори ходять на тренінги. Як же без підвищення кваліфікації! У співаків же є репетиції, у театральних акторів – теж. Для кіноакторів самопроби – це і є репетиція. Потрібно вести соцмережі. Інстаграм мені дається важко, але я все одно намагаюся бути там активною. Фейсбук – більш офіційна сторінка. Це ваша вітрина. Зробіть її якісно, цікаво і продавайте себе.

Як казав Будда, не обов’язково читати – достатньо спостерігати й усвідомлювати. Але щоб було чим усвідомлювати – потрібно читати. Зараз узагалі стільки всього, що можна читати! Я витрачаю на це дві години на день.

Різні статті, тем багато, художню літературу. Останнє, що читала й проговорювала в ролях – «Майстер і Маргарита», уривок із розмовою Понтія Пілата та Ієшуа. До цього ми з чоловіком кілька ночей поспіль читали в ролях «Блеза».

Улюблена – «Віднесені вітром» Марґарет Мітчелл. Здавалося б, жіночий роман, але насправді – неймовірно мудра книга про стосунки між чоловіком і жінкою, про їхні помилки та наслідки цих помилок. Я поважаю Скарлетт за слова: «Усе одно буде по-моєму». А Ретт мені подобається тим, що він справжній чоловік. Так любити може тільки справжній. Але найбільше я захоплююсь у цій книзі Мелані. Коли я була молодша й дурніша, мені найбільше подобалась Скарлетт. А потім я зрозуміла, що в Мелані є тихий, мудрий і жіночний героїзм, вона – світло. І я хочу бути схожою на неї. Вона навіть сильніша за Скарлетт, душевно. Мелані – це найкраще, що може бути в жінці, а Скарлетт – найефективніше.

Страх – найдавніше й найяскравіше відчуття в людини. І я вдячна своєму страху, бо він мною рухає. Дуже цікаво боятися у моїй професії. Загалом, першим, хто створює кіновсесвіт, є кастинг-директор. Є сценарист, який пише й виливає свої фантазії на папір. Кастинг-директор бере ці фантазії та втілює їх у життя в різних варіантах, а режисер уже обирає з них і створює світ.

Кажуть, є поганий сценарій, є добрий. Ні, є обґрунтований і необґрунтований. Як життя не може бути добрим чи поганим – воно таким стає не тому, що ти добра чи погана людина. У людей з «хорошим» життям часто багато поганих вчинків. Така сама історія зі сценарієм. Якщо ми не можемо знайти в ньому логіку – кажемо, що він поганий. Насправді, він може бути логічним або нелогічним. Але будь-який нелогічний сценарій можна і треба виправдати – така робота.

Ви помічали, як у фантастичних фільмах люди наділяють людськими якостями всі предмети? Для актора кожен предмет – живий. І якщо актор, аналізуючи свого персонажа, зможе побачити події його очима й виправдати будь-який його вчинок – роль буде ідеальною. Часто, коли питаєш у актора, що відчував герой, він переказує сценарій. А почуття – це реакція на те, що відбувається.

Актор відрізняється навіть на фото – у нього промовисте обличчя, погляд. Є людина, яка просто позує, а є – яка говорить тілом. Спробуйте проживати емоції, а не витягати їх із себе. Це читає камера. Хороша проба – та, яку можна подивитися без звуку й зрозуміти, про що вона, що ви відчуваєте. Повертаючись до теми страху – іноді страшно не виправдати очікування, страшно відмовитися від проєкту, як і акторам страшно погодитись. Страшно, бо не знаєш, що далі. Я не живу проєктами наперед. У мене не розписано все на два роки. Але я чітко розумію, чого хочу, і це до мене приходить. Страшно сидіти й чекати, ні на що не сподіваючись. Було страшно під час карантину – бо гроші закінчуються, а жити треба. Нічого не робити – теж страшно. Страшно образити актора, не затвердивши його на роль. До знайомства з моїм чоловіком – В’ячеславом Вєтковським – я ніколи не думала, що відчуває актор, коли його затверджують. Це ж просто фантастичне відчуття. Але актори – мазохісти! Спочатку переживають, чи дадуть проби. Потім записують – чекають відповіді. Потім, якщо затвердять – переймаються гонораром, графіком, і все це ще ДО виходу проєкту на екрани! А потім ще й трансляція – о Боже, що ж це за професія!?

На майданчику їх можуть ображати, принижувати, ставитися зневажливо – це всюди. Чоловік розповідав, як багато разів надсилав самопроби, вкладав душу, і ніхто не реагував. Страшно розчарувати людину. У роботі актора закладене вміння чекати, сподіватися й вірити. Я даю такий порад: отримали пробу – кайфуйте під час запису, надішліть – і забудьте. Додайте її до своєї бібліотеки, підпишіть персонажа й настрій. Якщо не сьогодні – то завтра чи післязавтра вона спрацює. Повірте: зайдуть на ваш канал, знайдуть те, що треба, затвердять – а ви й не знатимете. Подзвонять і спитають: «Ви вільні?» І нехай у вас якраз буде вільне вікно між знімальними днями.

Страшно, коли на роль затверджують не того, кого хотілось би. Але найкрутіше – коли актор приходить і не просто виправдовує очікування, а перевершує їх. Як це зробити? Насолоджуйтесь тим, що ви робите, і нічого не чекайте у відповідь. Ніколи нічого не просіть – все самі запропонують. Просто робіть свою справу.

– Соціальний психолог.

– Режисером і актрисою. Коли вчилася – робила постановки, грала трохи. Зрештою зрозуміла, що я кастинг-директор, бо не склалось з акторською й режисерською діяльністю. Але в мене добре виходить допомагати іншим. Кастинг-директори – це люди, які допомагають акторам реалізуватись. Вони читають душі.

Я з’являлася в кадрі кілька разів – це цікаво, як і режисура, але я поки не знайшла свого вчителя. Захоплююсь фантазією Тарантіно. Дуже подобається Биков – у нього можна вчитись, аналізуючи його роботи. До речі, лайфхак для акторів: аналізуйте роботу колег або тих, хто вам подобається. Шукайте особливості в собі. Подумайте, що відчував той актор у сцені, як би він зіграв вашу роль. Режисери діляться внутрішнім світом, а актори допомагають його створити. Я ще не знайшла режисера, від якого була б у повному захваті. Хіба що Тарантіно.

– Попрацювати з режисером рівня Тарантіно або з ним самим. Хочу зрозуміти, як вони працюють, навчитися – і розповісти нашим. У нас актори в мільйон разів талановитіші! Просто не вміють «керувати своїми космічними кораблями». А американці – на роликах і велосипедах, але керують ними майстерно. Я мрію, щоб наші актори навчилися керувати своїми кораблями, а я орієнтувалась не по можливостях, а по зайнятості.

Мрію, щоб український кінематограф не просто вийшов на світовий рівень – щоб на нього всі рівнялись. У нас навіть у побуті – всі актори. Ви бачили, як торгуються на базарі? Це ж Клондайк!

Найскладніше – бути чесним із собою. Підійти до дзеркала, подивитися й спитати: «Хто я?» Довго чекала себе. Сказати правду собі – важко. А визнати – ще складніше. Зараз я знаю, хто я, чого хочу і куди йду.

Актор – це не про те, скільки заробити й у якій ролі знятись. Це про те, що ти можеш дати людям. Чому одних художників цінують, а інших – ні? Актори – це теж художники. Бо одні діляться світом усередині, а інші просто змальовують. Актор – це глибина, висота, ширина – цілий всесвіт! Це людина, яка усвідомлює і керує четвертим виміром.

Було, що діти писали візитки – одна дівчинка сказала: «Хочу бути актрисою!» Я питаю: «А насправді чого хочеш?» – «Хом’ячка». А я колись казала: «Хочу бути щасливою». Так от, я щаслива.

Є багато неприємного в житті, але загалом – я щаслива. І хочу, щоб навколо були щасливі люди. Хочу бути в щасті. Як і бути в акторстві – це не те саме, що бути актором. Бути в глибині, у четвертому вимірі – цікавіше.

Люблю читати, психологію, Ілона Маска і його ідеї. Нещодавно захопилась аналізом слів – розбираю їхні справжні значення. Наприклад, «потреба»: бідність і необхідність. Це прийшло, коли я читала репліки персонажів. Тоді почала витягати приховані сенси. У нас викривлена мова. Мова – мертва, а мовлення – живе. Це моя пристрасть зараз.

Люблю аналізувати мову великих людей. Люблю вчитися. На карантині спитала себе: «Де лежать гроші?» Тепер я вже знаю, де вони, і вчуся, як їх здобути. І це буде про акторство.

У нас система освіти – з кам’яного віку. Діти набагато розумніші за вчителів. У школі треба пояснювати, навіщо вчити той чи інший предмет. Усе, що викладають, потрібне – але подача жахлива.

Хімія? Так це ж про те, що відбувається з тілом під час їжі. Фізика – взагалі скрізь. Нам потрібні винахідники. Добре, що ввели історію мистецтва. Картини – це історія, слухайте музику – зрозумійте, про що вона. Це моє хобі – розбирати такі моменти.

Нещодавно ми з чоловіком розібрались, як писати музику. Виявилось – легше писати музику на вірші, ніж вірші на музику.

Люблю готувати, хоча вважаю, що марную час. Але коли готую – смачно. Борщ, плов, картоплю з соусом. Оселедець із картоплею в мундирах. Сир у всіх видах. Люблю заварювати чаї.

Люблю дихати, відчувати, фіксуватися на емоціях. Люблю розмовляти з В’ячеславом – він розумний і талановитий. Він мене постійно дивує – це круто.

Люблю, коли актори надсилають проби й дивують. Люблю подорожувати. Минулого року була в Чехії, Туреччині, Єгипті, Італії, Іспанії. Дуже сподобалась Барселона й Бергамо.

Люблю відкривати таланти, вести тренінги. Момент, коли в людини загоряються очі – безцінний.

Люблю сміх, радість. Навіть якщо сусіди серед ночі сміються – як можна на них злитись за радість?

Мене найбільше захоплює мій чоловік – мій улюблений.

Банальну істину: Є бажання – знайдуться можливості. Немає бажання – знайдуться причини. Будьте винахідливими у своїй творчості – і тоді в очах глядача ви побачите захват. У 2021 все буде супер.