Кастинг-директорка Оксана Маснюк

– У цьому прекрасному процесі я вже 15 років. Починала як кастингменеджерка, потім працювала кастинг-директоркою та продюсеркою в рекламі. За освітою я художниця. Як потрапила у кастинг? Це було випадково. Зателефонувала подруга: «Є справа, у моєї знайомої продакшн, і потрібно робити кастинги. Приходь». Я тоді й гадки не мала, що це таке. Адже займалася графічним дизайном, а хотілося більше руху й спілкування. А тут усе це було. До того ж треба було вивчати монтаж і нові комп’ютерні програми – це мене захопило. Усе було незвичним, кожен проєкт не схожий на попередній.

– Особливий актор – це велика удача. Мені подобається знайомитися з харизматичними людьми, тими, хто любить себе й інших. Неважливо – чоловік, жінка чи дитина… Я ціную кожного актора – кожен унікальний, головне правильно побачити, відкрити й випустити у чарівний світ кіно. Зараз я роблю кастинг для повнометражного українського фільму, і в ньому задіяні всі категорії акторів: від 17 до 80 років. Постійно знаходжу нові й нові обличчя. Я не проводжу відкриті кастинги – шукаю, обираю і запрошую всіх сама. Хоча іноді запрошую «наосліп». Наприклад, бачу у фейсбуці яскраву актрису, яка змінила зачіску – й одразу розумію: це стовідсоткове попадання в типаж. Дуже важливе також портфоліо актора – я вдячна тим, хто вчасно оновлює свої фотографії.

– Відповідь проста. Деякі актори вважають, що підходять під усі можливі типажі, які шукає кастинг-директор. Або навпаки – бачать себе тільки в одному амплуа. Моя задача – знайти того єдиного, хто стане зерном проєкту. Перед початком режисер розповідає, що саме йому потрібно. Крім віку, кольору волосся й іншого, ще важливий характер героя. Це моя відповідальність – підібрати тих, хто буде ідеальним, хто гармонійно впишеться у візуальну історію.

Звичайно, класно робити відкритий кастинг – це швидко, коли на тебе звалюється купа повідомлень, але мені важливо знати людину особисто. Тоді я краще бачу й відчуваю актора.

– Звісно. Смерть актора. Коли телефонуєш, а людини вже немає…

– Читаю, дивлюся фільми. Люблю українську письменницю Люко Дашвар. Було б дуже круто зняти фільм за її творами. У неї є чудова книга «Молоко з кров’ю». Дуже сподобався фільм «Платформа» – неймовірно гарний кастинг і дуже захоплива історія.

Іноді пишу. Не часто. Коли є тиша. Малюю аквареллю.

– Що завгодно! Наприклад, абстракції. Люблю всі кольори, але головне – це символи. Я родом з Ужгорода. Вважається, що закарпатська школа живопису дуже яскрава – природа надихає, поєднання багатьох культур. А от Львів – це більше чорний колір. Київ – світлий тон.

– Кузьма Петров-Водкін.

– Люблю мріяти про все. Наприклад, поїхати в якесь красиве місце: в Іспанію або за Полярне коло. Або просто в гори.

– Жанр не має значення – люблю знімати про кохання. У мене був великий воєнний фільм, були історичні проєкти, були сучасні молодіжні історії. І хоча там теж була любов, її було не так багато, як хотілося б. А зараз у мене в роботі великий повнометражний фільм – саме історія кохання. До мене приходять саме ті проєкти, про які я мрію.