Кастинг-директор Наталія Борових

— Ким тільки не мріяла бути. Це ж дитинство! Фантазії! У моїй родині та серед родичів було багато професій: медик, товарознавець, кондитер, кухар, працівник органів внутрішніх справ, провідник поїзда, співробітник міськкому партії, заводські робітники та військові. У родині було прийнято збиратися на всі свята разом. Я завжди дуже чекала цих свят, тому що серед усіх родичів мені найбільше подобалися чоловіки у формі. Напевно, тому, що час був такий — фільми про військових, про подвиги. Якийсь романтизм і героїзм. Зараз уже важко зрозуміти, чому. З 10 років я займалася гандболом і мріяла потрапити до найсильнішої жіночої команди в Радянському Союзі — київського «Спартака». Але, на жаль, через зір мене туди не взяли. Потім багато про які професії мріяла. Років у 14 хотіла бути криміналістом. А в 16 мене занесло до театральної студії. Нічого не передвіщало такого повороту. Напевно, це і стало точкою відліку. Ось так ми разом з моєю подругою, з якою разом займалися гандболом і мріяли про спортивну кар’єру, потрапили у чарівний світ театру. Так от, подруга стала актрисою, а я — театральним режисером. А тут стався розпад Радянського Союзу, люди в театри практично не ходили, актори підробляли хто чим міг. Почався якийсь хаос. Я була в повному розгубленні. І ось у свій день народження стою, дивлюся у вікно на проливний дощ, і така туга в мені народилася. Мені 25, однокурсники не приїхали, на вулиці проливний дощ і раптом у мене в голові проноситься думка: «Якщо я не буду працювати в театрі режисером, то буду захищати акторів». Звідки ця думка? Напевно, навіяло. Ну, навіяло і забулося. Потім вступила до нашого театрального інституту на кінофакультет. Паралельно підробляла, озвучуючи комп’ютерні ігри, працювала журналістом на телебаченні. Загалом, усі ці думки про захист акторів якось самі собою випарувалися. На останньому курсі у нас народилася донька. І це тільки підштовхнуло до того, щоб ще заробляти. Тому що додалися витрати на орендовану квартиру, дитячий садок. Цікаво, як усе складається в житті. Зовсім не так, як ти собі думаєш, мрієш. В один прекрасний день мене запросили на день народження дівчини-модельєра. Я так не хотіла їхати! Поперше, дуже далеко, по-друге, їхати з дитиною, бо чоловік у цей день працював. Загалом, довго думала, але все ж поїхала. І ось там-то у мене і запитала одна з дівчат, а чи не хочу я попрацювати асистентом по акторах у Андрія Бенкендорфа. «Чому не спробувати?» — подумала я. Через день пролунав дзвінок, і мене запросили на знайомство з режисером. Уже там з’ясувалося, що мене запросили працювати в щойно відкритий Film.Ua. Андрій Бенкендорф — це моє найсправжніше початок у кіно. Я вдячна цій людині та режисеру за все, що вклав у мене. За те, що прикладом своїм вчив працювати. Так, на другому спільному проєкті вже почала висловлювати свою думку, сперечатися. Але це було найсправжніше співробітництво. Андрій Бенкендорф — режисер, Галина Острова — другий режисер, і я — така собі піонерка серед професіоналів. Щоразу, згадуючи наші роботи, кажу СПАСИБІ Боженьці, що дарував мені цих людей. І спасибі Андрію Олександровичу та Галині Василівні за терпіння та практичне навчання професії. Це насправді — найщедріший подарунок долі. Ось такою трійцею Бенкендорф — Острова — Борових ми відпрацювали всі проєкти, які знімав Андрій Олександрович.

— Тоді ця професія називалася асистент режисера по акторах, тому що іншої посади не було. Був асистент режисера по акторах і все. Це пізніше з’явилося гарне словосполучення кастинг-директор. І знаєте, робота кастинг-директора зараз, як правило, зводиться до постійної роботи на телефоні, переписок, викликів на проби, але не це засмучує. Засмучує інше: за рідкісним винятком, кастинг-директор у 99% вже не співпрацює з режисером, а виконує установки продюсерів. Кастинг-директор зараз не розглядається як співавтор режисера фільму чи серіалу. Він скоріше просто функція, оскільки затвердження актора залежить не стільки від досвіду та професіоналізму режисера та кастинг-директора (і навіть не від переваг режисера!), скільки від переваг продюсерів каналів, яких, у першу чергу, цікавлять медійні обличчя (ненавиджу це визначення, воно хибне), рейтинги та подальші продажі. Який вихід — не знаю. Ми всі маємо справу з продюсерським кіно та телепродакшном. Так. Трапляються винятки. В авторському кіно та іноді в повнометражних фільмах. Ну, от і зрозуміла я, що мені стало нецікаво. А що далі, придумати ніяк не могла. І тут знову все вирішилося само собою. Це був чи то 2006, чи то 2007 рік. Лесь Сердюк запропонував мені попрацювати з ним як агент. Ось з його легкої руки і понеслося. Поступово я почала «обростати» акторами і не встигла озирнутися, як я стала акторським агентом.

— Ні, про ту обіцянку я благополучно забула! Це ж був 1991 рік!!! Хто згадає те, що тоді пронеслося в голові? Я, до речі, згадала про це років 3–4 тому. Стою біля вікна. Осінь. Злива. Туга зелена. Все в точності як у те моє 25- річчя. І раптом! якось дуже чітко, у відчуттях, у видіннях, у якомусь дивному накладенні років і дощів, я згадала до найменших подробиць день свого 25- річчя і все, що думала, стоячи також біля вікна, за яким тільки проливний дощ. Сказати, що я була в шоці від цього — це нічого не сказати. Але якось радісно відразу стало. Значить, Чудеса трапляються. І бажання або мрії втілюються в реальність. Це дуже класне відчуття. Уявляєте! Через 15 років те, що пронеслося в голові, здійснилося.

— Я зараз не працюю кастинг-директором, весь час йде на агентську роботу. Акторів у мене багато. Різних. Але найголовніше, що вони всі без винятку талановиті, і я в кожного з них вірю. Без цієї впевненості я не змогла б працювати агентом. Ну, звичайно, не без того, що іноді і розсердитися на них можу і наговорити гидот. Але це вже таке…

— Не зовсім коректне питання. Не я обираю. Актор обирає. А далі я особисто з кожним зустрічаюся. Ставлю питання, які мене хвилюють. Дивлюся в очі й аналізую. Потім прикидаю: чи змогла б я поставити з цим актором/акторкою виставу чи ні? Якщо так — то працюємо. Але я також вважаю, що кожен актор теж має сам обирати агента, а не йти до першого, кого порадили. В ідеалі актор має зустрітися з кількома агентами, щоб обрати СВОГО. Співпраця актора з агентом — це довгий шлях, і дуже важливо, щоб було взаєморозуміння. Те, що підходить одному, зовсім не факт, що підійде іншому. До речі, мене зовсім не цікавить медійність актора. Єдине, що мене хвилює — це його професіоналізм. Дуже цікаво працювати з невідомими або маловідомими акторами. Тут тобі й карти в руки — зроби так, щоб про нього дізналися. І дуже приємно, коли це вдається.

— Скажімо так, приятельські, але на дистанції. Віддаю перевагу не змішувати дружбу з роботою. У мене з акторами довірливі стосунки. Але є одне «але»: або ми йдемо разом, або розходимося. У мене немає «серединки». В одного театрального режисера колись прочитала фразу: «Я надаю перевагу роботі з менш талановитим, але більш надійним актором». Не ручаюсь за точність цитати, але дуже близько передаю суть. Моє бачення співпраці співзвучне цій фразі. Час від часу ми з акторами переглядаємо наші взаємини і вирішуємо — рухаємось далі разом чи розходимося. Але, як правило, якщо з кимось і розстаємося, то приходять інші. У будь-якому випадку, для мене важливо розуміти, що ми (я і актори, з якими співпрацюю) думаємо в одному напрямку, маємо схожі погляди на життя, творчість і професіоналізм. Для мене дуже дивною виглядає позиція актора, який хоче зі мною попрацювати лише тому, що хтось «порадив іти до Борових». Мільйонний раз повторюю акторам — шукайте СВОГО агента, а не агента «за порадою» таких самих акторів. Те, що підходить одному, зовсім не обов’язково підійде іншому. І не чекайте від агента вирішення всіх ваших проблем. Максимум, що може зробити агент — це максимально просувати та пропонувати актора, а далі — ваша робота. Агент не пройде проби замість актора. Будь ласка, не думайте про агента як про супергероя, з появою якого на вас одразу зваляться проби, зйомки і величезні гонорари.

— Ой… їх було так багато, що я не можу виділити якийсь один.

— Мені це зовсім не потрібно. Якщо говорити про професію, то я завжди виступатиму за професіоналізм. Люди, які працюють на телебаченні, в театрі, у кіно, так чи інакше беруть участь в ідеологічному вихованні населення, а отже — вони несуть відповідальність за те, що транслюють зі сцени чи з екрана. На жаль, рівень цієї відповідальності прямує до нуля, якщо не до мінуса. Я не хочу перелічувати все те, що ллється зі сцени й екранів. І все це замість того, щоб хоч якось освічувати людей. Підмінюються поняття того, що є добром, а що злом. І неважливо, робиться це навмисно чи через обмежений розум. Наслідки вже є — і вони зовсім не радують.

— Золота Рибка — не мій профіль. Я про такі дива не думаю, я вірю в інше: коли ти дуже чогось хочеш, і твоє бажання має творчий, конструктивний характер, рано чи пізно воно обов’язково здійсниться. Хоча, з іншого боку, я не можу заперечувати того факту, що кожен з нас виконує певну функцію, яку має виконати, аби рухатися у своєму розвитку далі.

— Навіть не знаю. У мене все є. Хотілося б, звісно, щоб якнайшвидше закінчилася світова істерія, яка триває вже майже два роки. Мені цього буде цілком достатньо для повного щастя.

— Захоплення і мрії. Цікаво. Як будь-яка людина, хочу байдикувати і робити щось лише тоді, коли дійсно є настрій. Хочу маленький будиночок подалі від цивілізації. Щоб можна було втекти від усього й усіх, коли дуже хочеться відпочити від метушні. Під настрій люблю готувати. Я взагалі люблю робити все під настрій. Напевно, це не зовсім правильно, але в мене так.

— Я не радниця. У будь-якій професії є один критерій — володіння нею. Вивчайте професію, яку обрали, оволодівайте технікою акторської гри. Без знань і вміння застосовувати їх на практиці нічого не вийде. І, можливо, це комусь здасться дивним, але в акторській професії, як і в будь-якій іншій, існує техніка безпеки. На мій погляд, однієї органіки катастрофічно недостатньо. Рвати душу, ламати психіку і залишатися в «розібраному» стані після чергової ролі — надовго вистачить фізичних сил? А психіка витримає таке навантаження? Чим усе це закінчиться? Та нічим добрим! Не дали ці знання в інституті? Не розумієте? Вивчайте самостійно! Це не так вже й складно. Аналізуйте світовий акторський досвід попередніх поколінь, читайте, пробуйте. Шукайте свої способи втілення образу. Погодьтеся, не всім підходить Станіславський або Чехов. І це нормально. У кожного актора свій шлях у професії, заснований на його знаннях та орієнтирах у постатях великих акторів. Будь ласка, пам’ятайте: ваша цінність — у вашій індивідуальності. Не треба прагнути бути кимось. Ви ж не з конвеєра. Будьте собою. Розвивайте свою унікальність.