Кастинг-директорка Карина Мельниченко

– Вже майже 11 років. Якраз закінчувала університет: навчалася на соціолога та психолога, писала диплом і організовувала покази артхаусного кіно в Києві. Це приносило мало грошей, і, звісно, після закінчення університету хотілося чогось серйознішого. Мій друг Тіман порадив звернутися до продакшену 2332, до кастинг-директорки Олі Кузькіної. Я тоді зовсім не розуміла, що таке кастинг: здавалося, що це щось на кшталт «Х-фактору», де сидиш, як ті четверо суддів, і обираєш переможця. Наївна (усміхається). Через два тижні після співбесіди дзвонить Оля і питає: «Ти готова прийти завтра на зйомку?» Кажу: «Готова!» Прийшла. Ніхто нічого не пояснив — просто дали рацію в руки й сказали: «Коли будуть казати “кастинг”, відповідай». Це був стресовий день: я не розуміла, що потрібно робити, навіть не знала, що таке кейтеринг. Не знала, що не можна відводити актрису до туалету без попередження другого режисера. Не знала, що не можна годувати у двохвилинну перерву тощо. Але мені дуже сподобалося. Зйомка тривала добу. Прийшла додому щаслива й зрозуміла, що хочу працювати в цій сфері. Потім отримала ще кілька завдань, успішно впоралася – і понеслося.

– У нас є власне кастинг-агентство – Easy Casting Agence, яке вже існує два роки. До цього працювала в 2332, Mama Casting, Papa Casting. Кілька місяців працювала на каналі ТЕТ і втекла звідти. Дуже не сподобалося ставлення до людей, до акторів. Можливо, зараз усе змінилося, але дев’ять років тому це було не найкраще місце для професійного зростання.

У EASY ми переважно робимо кастинги для реклами, кліпів і короткометражок. І зараз працюємо над нашим першим повнометражним проєктом. Звісно, дуже хочеться більше працювати з кіно. Там ми по-іншому відкриваємо акторів. У рекламі дуже великий потік людей, і, на жаль, через це не встигаєш приділити актору багато уваги. На кастинг витрачається по 10–15 хвилин на кожного. Це немало, враховуючи, що за день приходить близько 80 людей, і ти віддаєш багато своєї енергії. Але ми не конвеєр, де зняв із першого дубля і відправив додому. За ці 10 хвилин ми намагаємося максимально розкрити актора. Робимо щонайменше 4–5 дублів, переглядаємо й обираємо найкращі.

Коли робимо кастинг для кліпів або короткометражок – підхід інший. У кліпі чи короткому метрі потрібно прожити маленьке життя за три хвилини. У короткометражці це ще складніше, бо там зазвичай є текст, а у багатьох наших акторів є проблеми з мовленням. Особисто я дуже не люблю, коли акторові поставлено мову. Це мене дратує, я одразу вимикаю камеру і кажу: «Будь ласка, говоріть так, як у житті». Бо в американських і європейських фільмах мова теж неідеальна — багато хто ковтає слова, часто використовують сленг та різні акценти. Це і є життя, це і є правда. А ще через мовлення можна надати своєму персонажу родзинку. А коли мова поставлена — це нудно й не чіпляє. Актор більше думає, що говорить, і втрачає свою енергію, яка має бути в моменті «гри».

– Раз на кілька місяців я відкриваю одного-двох акторів, які приємно дивують. Нещодавно працювала над короткометражкою з Наталею Карою та Ігорем Коваленком. Під час проб я дійсно відчула, що це означає, коли люди — актори від природи. Наталю знаю давно, і вона часто нас вражала сміливими перевтіленнями, але тоді мурашки бігли по шкірі. Те саме можу сказати про Ігоря Коваленка. Можете подивитися нашу з ним роботу «Каста — Виходь гуляти», і ви зрозумієте, про що я.

Ще мене завжди тішать активні актори, які постійно в пошуку. Наприклад, Кирило Парастаєв. Молодий актор, приїхав із Москви підкорювати Київ. А не навпаки. За місяць у Києві він знайшов партнерку й зробив читку в кафе «Хлам» на Подолі. Ще через місяць відкрив свій курс і набрав кілька груп з акторської майстерності. Мені сподобалося, що він цим горить, вкладає свій час і ресурси, нічого не чекаючи. Для мене це показник, що людина прагне розвивати себе та культурне життя Києва, прагне допомагати іншим.

Як на мене, дуже важливо, щоб актори збиралися разом і щось створювали. Наприклад, театр «Akterstvo» – чудовий. Ребята створюють щось нове разом. Бо в нас практично не розвинена школа акторської майстерності, тому я радію молодим акторам, які самі себе відкривають і працюють над собою. Але засмучує, що нових і сильних акторів від 35 років у нас майже немає. І я розумію чому. Складно в цьому віці себе відкривати заново, залишити постійну роботу і піти в акторство.

У цілому вважаю, що дорослим і молодим акторам треба частіше збиратися разом і обмінюватися енергією та знаннями. Коли весь час працюєш в одному й тому самому середовищі, ти нічому новому не вчишся і вигораєш. Потрібно отримувати нові емоції та досвід. Виходити за межі свого театру і колективу, за межі себе.

І хочу дати маленьку пораду акторам — при записі візитки, не впадайте в драму, будь ласка, не перераховуйте всі свої кінозаслуги. Повірте, це нудна інформація. Для багатьох режисерів і кастинг-директорів нового покоління не має значення, де ви знімалися. Важливо, щоб за вами було цікаво спостерігати. Я розумію, що важко показати себе за дві хвилини — це завжди ніяковий момент, не знаєш, що і як сказати, але важливо, щоб візитка була світлою, цікавою й без драми.

– Найбільший страх – це вигорання. У нашій роботі практично не буває вихідних. Графік ненормований. Інколи здається, що сьогодні твій вихідний, а потім щось іде не так: змінюється бриф, актор зривається або стрижку змінює – і треба терміново шукати нову людину. Ти завжди на зв’язку, багато переписуєшся/дзвониш із різними людьми, постійно в пошуку. Іноді просто хочеться тиждень ні з ким не спілкуватися.

– Ні (усміхається). Дуже намагаюся робити спроби – виїхати кудись на тиждень без комп’ютера. Але вийшло так лише раз. І це дуже допомогло: я повернулася щасливою з відпочинку. Але все одно були якісь робочі моменти: щодня пів години–годину щось вирішувала.

Також розумію, що щороку з’являється все більше кастинг-директорів. Це конкуренція, яка змушує ставати кращою, ще більше працювати, шукати нові обличчя, новий підхід, розвиватися. Це не зовсім страх залишитися без роботи – це мотивація тримати себе у формі.

– По-різному. Якщо в кіно можна показати 4–5 кандидатів на одну роль, то в рекламі – мінімум 15–20. І навіть якщо в тебе 33 ролі, все одно показуєш таку кількість людей. І, звісно, усіх їх треба ще прозвонити й добитися відповіді. Тому, дорогі актори, завжди відповідайте на повідомлення з прізвищем!

– Акторкою або співачкою. Перші три-чотири роки роботи я сильно металася: бути акторкою чи розвиватися як кастинг-директорка. Життя склалося так, що обрала шлях кастинг-директора і наразі почуваюся в ньому комфортно. Але рада, що в мене був такий потенціал. Я ходила на курси до Олени Лазович. Вважаю, що це геніальна акторка, майстриня і викладачка. Я багато в неї почерпнула. Навіть якщо я не все робила ідеально як акторка, завдяки їй я побачила, як можна і треба відкривати акторів. Також допомагає те, що я побувала в їхній шкурі й добре розумію, як буває складно, холодно і боляче – це пекельна праця.

– Коло захоплень звузилося, бо стало менше вільного часу. Але я дуже люблю музику. Я меломанка, збираю вініл і іноді діджею на платівках. Люблю книги. Улюблена, хоч і банально, – «Майстер і Маргарита». Нещодавно прочитала «Скорботу Сатани» Марії Кореллі – дуже раджу. Щоправда, у наших магазинах автором чомусь зазначено Брема Стокера. Є версія, що підписали так, аби книга краще продавалась.

Люблю фотографувати на плівку, але зараз у мене пауза – розбила фотоапарат, випадково впустивши його з гори.

І, звісно, люблю танцювати. Танці – це мій особистий наркотик.

– Десь у глибині душі я ще мрію стати акторкою, але добре розумію, що зараз це складно. Акторство – це постійна практика і робота над собою. Це як шпагат: якщо рік не тренувався, то навряд чи одразу сядеш. Важливо відчувати пластику розуму й тіла. Якщо цього не практикуєш – починаєш закриватися й робити все, як ведмідь.

А ще мрію відкрити своє кафе й просто бути щасливою. (усміхається)