Кастинг-директорка Ірма Царева

У мене, мабуть, незвичайна доля. Професію я змінювала кілька разів у житті й думаю, що кастинг – це ще не межа. Я маю економічну освіту, була керівницею будівельного магазину, головою правління, керувала колективом. Але настав момент, коли я зрозуміла, що торгівля – точно не моє. Мені вдалося змінити життя: я стала стажеркою в рекламному агентстві Stairsfor у Михайла та Тетяни Ільків – прогресивних творчих професіоналів із художньою освітою. Мені дуже пощастило: пів року мене не допускали до клієнтів – я читала книжки з мистецтва, фотографії, маркетингу, реклами. В агентстві тоді була зібрана надзвичайно цікава бібліотека. Я виконувала тестові завдання, а наприкінці робочого дня Михайло розповідав про нові тенденції й методи роботи, засновані на європейському досвіді. На той момент я цього не розуміла – здавалося нудним і зайвим, мені хотілося дій! Та коли він побачив, що я вже маю достатню базу знань – я почала працювати з клієнтами.

Це був захопливий час – реклама тільки зароджувалася. Я почала працювати з першими продакшенами, потрапила в творче середовище. Stairsfor став креативним департаментом Євробачення 2005, агентство брало участь у створенні концепції фестивалю – від дизайну сцени до всієї супутньої продукції. Михайло та Тетяна дали мені чудовий досвід, навчили бачити та прищепили художній смак.

Я почала працювати з фотографом Тарасом Маляревичем – стала його асистенткою та продюсеркою. Згодом це переросло у власний невеликий продакшен. Ми працювали в рекламі, я займалася організацією фотосесій, пошуком команди, локацій, моделей, артистів. Потім ми відкрили фотошколу, де починали свій шлях такі майстри, як Сергій Сараханов, Дмитро Богачук, Антон Ткаченко. Я була креативною директоркою школи. Знання у сфері фотографії – чудова основа для кастингу. Обожнюю фотографію як мистецтво, сама теж знімаю.

Моя хресна кіномама – Тетяна Татаренко, чудова талановита художниця по гриму з великим досвідом. Вона працювала на кіностудії Довженка й співпрацювала з нами в рекламних проєктах. У 2011 році знімався фільм Олександра Ігнатуші «Мамо, я льотчика люблю». За рекомендацією Тані, мене – людину без досвіду в кіно – взяли реквізитором на майданчик до художниці-постановниці Інни Биченкової. Потрапивши у художній департамент, я зрозуміла, що мене захоплює кіно загалом. Мені було цікаво, як працюють усі цехи, я швидко знайшла контакт із командою та артистами. І вже дев’ять років працюю в цій сфері.

У фільм Володимира Савельєва «На краю безодні» я прийшла як фотограф. Підбір акторів робив Микола Васильович Федюк. Я робила портрети акторів у гримі та костюмах, адже фільм був історичним – Сталін, Берія, члени політбюро часів Карибської кризи. Це була складна робота, спільно з департаментами гриму (Тетяна Татаренко) і костюму (Юля Глемейда). Було чому повчитися в Майстрів кіностудії Довженка. Згодом я поступово увійшла в кастинг цього проєкту, пропонувала акторів, брала участь у пробах і зйомках.

Для мене це був серіал «Ментовські війни» на 1+1. Бували моменти, коли я йшла коридорами каналу й думала, що зомлію – така кількість інформації! У короткому метрі або повному метрі – це одне, а в серіалі – шалений темп, безліч ролей. Це була жорстка школа. Потрібно було швидко знаходити артистів за мінімальні гонорари, адаптуватися до складного графіка, миттєво реагувати на збої. Я вдячна кастинг-директорці Оксані Степчук – вона мене багато чому навчила. За рік я отримала безцінний досвід і познайомилася з великою кількістю акторів.

Картина «Таємний щоденник Симона Петлюри» режисера Олеся Янчука – повний метр, зйомки в Києві та Львові. Дуже складний проєкт, підбір ґрунтувався на портретній схожості з історичними особистостями. У фільмі знімалися лише народні та заслужені артисти. З такими акторами потрібен інший підхід і рівень комунікації. Я працювала без помічників – і кастингдиректорка, і менеджерка, і асистентка на майданчику. Довелося глибше вивчити історію України, працювати з архівами.

Щойно закінчила ще один історичний проєкт – «Щедрик» за сценарієм Ксенії Заставської, режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко. Зараз він у монтажі. Був складний і тривалий дитячий кастинг. Режисерка мала високі вимоги – потрібно було знайти дітей для двох вікових ролей, та ще й схожих на батьків, із різними національностями (українці, поляки, євреї, німці). Головна роль блискуче дісталась доньці Даші Трегубової – Поліні.

Артур Логай – чудовий актор із потенціалом, зараз активно зростає. Коли ми познайомились, у нього ще не було портфоліо. Це завжди ризик – актор каже, що вже знімався, але нічого ще не вийшло. А у нас було 24 серії! Було складно переконати продюсерів, але зрештою Артур зіграв головну роль. Фільм «У неділю зранку зілля копала» став доленосним. Спочатку сценарій здавався мені схожим на латиноамериканські мелодрами. Але на зйомках усе змінилось – режисер Олександр Тименко («Спіймати Кайдаша») надав фільму глибини, а ромська енергетика була автентичною. Я познайомилась із блискучими артистами театру «Романс» – Ігорем, Людмилою та Жанною Крикуновими. Ми досі дружимо. Кажуть, ромський народ магічний – у багатьох учасників проєкту життя змінилося. Фільм мав високий рейтинг – справжнє народне кіно.

Бачу, що у мене добре виходить надихати людей. Хочу розвивати цю якість – у кастингу чи іншій сфері. Страху, що не буде проєктів, уже немає – я фрилансерка, й іноді теж чекаю на пропозиції, як і актори. Якщо немає дзвінків – значить, всесвіт хоче мене направити в інший бік.

Я досить сором’язлива, хоча зараз цього вже не скажеш. Кажуть, із таких виходять добрі актори. Але якщо кастинг-директор грає у своїх проєктах – це неетично. Акторське амплуа має належати тим, хто цьому присвятив життя. Якось я знялась у епізоді – всього дві фрази, але з мене сім потів зійшло. Це безцінний досвід – він допомагає краще розуміти акторів і створювати для них комфорт.

Ніким (усміхається). Але дитинство було чудовим! Щоразу влітку у бабусі я ставила дворові вистави. Були навіть роми! Ми натягували штори між деревами, сусіди приносили стільчики – чекали, коли я приїду з Києва. Мабуть, треба було вступати на режисуру. Також мріяла грати на фортепіано, як моя подруга Катя Литвинова. Мама сказала, що це неможливо через часті переїзди. Але нещодавно мені подарували фортепіано, я брала уроки, навчилась простим композиціям. Іноді граю, коли вдома нема сусідів. У мені досі живе нездійснений музикант.

Хотілося б частіше бувати в акторських школах. Часто запитують про рекомендації, а я не можу давати їх, не знаючи, як саме відбувається навчання. Велике враження справив Мих Мих зі школи FILM.UA – справжній Майстер, що змушує замислитись, переосмислити цілі, мотивує. Хочу знайомитися з творчими, талановитими людьми, ближче спілкуватися з викладачами та акторами. Мрію попрацювати над великим проєктом із сучасним сценарієм і нестандартними, яскравими акторами. І ще – дуже хочу мюзикл! Мабуть, це й є моя мрія на сьогодні.