Кастинг-директорка Іванна Колесніченко

— Усього чотири роки. Мені здається, що це дуже мало, але насправді вже багато чого відбулося. Я закінчила Карпенка-Карого за спеціальністю організація театральної справи. Але, чесно кажучи, у театрі працювати не хотіла — душа не лежала, більше тягнуло до телебачення. Під час студентських років трохи працювала на «Шоу №1», «Хочу в ВІА Гру». Потім вийшла заміж, народила дитину, була у декреті цілих три роки. Це була жесть! Якщо вдруге зважуся народжувати — у декрет не піду. Максимум на пів року-рік. На третьому році сидіння вдома я вже сходила з розуму й намагалася знайти хоч якусь роботу. Моя кума тоді працювала на «Кріпосній» і мала деякі зв’язки. Вона сказала, що у компанії «УПС» звільняється місце: грошей платять небагато, але роботи стільки, що за пів року наберешся досвіду на десять років уперед. Я відповіла: «Мені байдуже. Йду!» Мене взяли. Роботи справді було дуже багато: мене просто кинули й сказали «роби». Але я рада, що потрапила саме в кастинг. Працювала на українській продакшн-студії, потім — у Victoria Films Studios, а зараз уже понад два роки на Film.ua. І кастинг-менеджеркою, і кастинг-директоркою. Я знайшла своє місце. Мені тут комфортно, подобаються люди, атмосфера.

— Все літо у мене були чотирисерійки. До цього працювала кастингменеджеркою на «Скаженому весіллі-2». Кастинг-директоркою — на «Діда Мороза не буває» в IVORY. А проєкт «Віддана» — моя гордість, мій головний біль і сиве волосся. Це був дуже важкий і болючий досвід, але він віддався чимось хорошим. Там я працювала кастинг-менеджеркою, хоча доводилося бути і дублеркою головної актриси, і асистенткою, і фактично кастингдиректоркою. Мені дуже подобається, що вийшло. Дивилася чотири рази й усім кажу: обов’язково подивіться й просто насолоджуйтесь. В основному я працювала над чотирисерійками — не те щоб це більше подобалося. Просто так легше. Плюс — або мінус — у тому, що дуже швидка підготовка, швидке знімання, і чим далі, тим швидше. Ми знімаємо чотири серії за 16 змін. Дехто прагне зробити це ще за коротший термін. Повний метр, звісно ж, приємніше.

— Поки що їх усіх відкривають до мене. У мене був ще один повний метр, який так і не вийшов. Туди на проби приходив Артур Логай, який на той час знімався лише в «Київ удень і вночі». Він усе зробив настільки технічно, що я сказала: «Боже, Артур, я в тебе закохалася». Але його до нас не затвердили. А через рік я вже навіть не можу витягти Артура на проби, бо він скрізь знімається.

— Спочатку був страх не впоратися, бо відповідальність велика. Зараз страху немає. Я абсолютно впевнена в собі, мені подобається те, чим я займаюся.

— Точно не лікаркою, хоча всі навколо казали: «Іди на лікаря». Десь з 6 класу я приблизно уявляла, що хочу працювати на телебаченні, але не в кадрі. Завжди хотіла бути за кадром.

— Ні. Але спочатку пробувала вступити на режисуру, та Вахтанг Арчилович сказав: «Дівчинко, я не беру малоліток». Так прикро було. Хоча, може, зараз я йому вдячна. Я дуже швидко здалася: його слова засіли в голові, і мені здавалося, що я справді надто юна для цієї професії. Хоча він потім чудово набирав і 17-річних… Мабуть, я йому просто не сподобалася.

— Я люблю всяку містику. Хотілося б зняти трилер з елементами містики. Звісно, мрію екранізувати якусь хорошу книгу. Але глобально ще не задумувалася.

— Насправді, вони не дуже відрізняються від інших кастингів. Кастингдиректор з режисером відбирають акторів, і потім відбувається кілька етапів проб. Буває, що й без етапів. Часто не роблять парні проби — просто я або інший кастинг-директор підчитує текст замість другого актора. Збираємо відео і надсилаємо продюсерам у першу чергу, якщо це продюсерське кіно.

— Як коли. Іноді вистачає трьох-чотирьох людей. Буває — двох. А іноді й 30, і 50, якщо це головна роль. Згадала, як ми працювали над одним проєктом з Аріною Петровою. Він не запустився через карантин, і його заморозили. Чудовий був! Це мав бути багатосерійний гумористичний серіал, хитромудрий. Дуже шкода, бо це міг бути якісний продукт, якби все склалося інакше.

— Так, але я її ще не до кінця систематизувала. Частина — в пошті, частина — в додатку Film.ua, частина — в пам’яті… Іноді шукаю через фейсбук, користуюсь акторськими сайтами. Є такий старий сайт kiev-casting.com — здається, його давно не оновлювали, але іноді він мене рятує. Шукаю в театральних трупах. Ніколи не обмежуюсь лише своєю базою. У мене є десь півтори-дві тисячі людей — а це дуже мало.

— Я за знаком Близнюки. Не можу до чогось надовго прив’язатися. Раніше постійно пекла тортики, сочники, пряники, але зараз абсолютно відбило бажання. Робила прикраси вручну, ще коли була в декреті. Зараз лежить купа матеріалів, але навіть коли є час — не хочеться цим займатися. У мене якийсь застій.

— Останні пів року майже нічого не дивлюся, бо з чоловіком у нас дуже різні смаки. І я постійно недосипаю. Іноді хочу щось подивитися, але розумію: якщо включу фільм до 2–3 ночі — продуктивності не буде. Дуже сподобався фільм Одного разу в Голлівуді, хоча багато хто казав: «Фу». А для мене — це шедевр! І ще обожнюю всі фільми з Ентоні Гопкінсом.

— Читаю — хоч і важко — Sapiens. Дуже подобається. Загалом люблю класику: Гі де Мопассана, Бальзака, Ремарка, Маркеса.

— Більше подорожувати. Я не була в Італії — дуже хочу туди. Мрію побачити Венецію. Ще — Угорщину. Я насправді була дуже мало де. Хіба що в Болгарії. Не розумію, чому в 28 років у мене така прогалина. Чоловік нікуди не хоче, а я без нього — не хочу. І дуже мрію про власний будинок. В Україні. Переїжджати в іншу країну навіть не думаю.

— Не писати кожні два тижні у фейсбук. Достатньо одного разу на рік. Мені навіть одного вистачає — я запам’ятовую актора. Заношу собі в базу. Вивчайте тексти на проби. Бо гіршого немає, ніж коли актор приходить і каже: «А що, треба було вчити?» А загалом — актори прекрасні. Я їх люблю.