Кастинг-директор Дмитро Онищенко
-
– Як ви прийшли до цієї професії, і скільки вже в ній працюєте?
– З 2010 року. Прийшов з модельного бізнесу: я працював моделлю, а потім мені запропонували піти в агентство скаутом. Почав займатися підбором моделей – зрозумів, що це не те агентство, в якому я хотів би працювати, і звільнився. Тоді з’явилася вакансія на каналі СТБ. Переважно це були реаліті, студійні проєкти, талант-шоу, а моїм першим проєктом став «Танцюють всі». Після цього попрацював майже на всіх холдингах, крім «України».
-
– Який ваш улюблений проєкт за ці 10 років?
– Зараз мені відгукується проєкт, який був на Новому каналі, – «ПеданПритула Шоу». Це було одне з небагатьох вечірніх шоу в Україні. Мені близький цей формат, і, крім того, було весело: колектив вирішує багато. Це той формат, над яким мені хотілося б працювати найбільше, якщо говорити про телебачення. Шкода, що він припинив існування. Взагалі кожен проєкт по-своєму улюблений, інакше не виходить.
-
– А серіали були?
– На 1+1 я працював тільки на серіалах. Знаєте, коли режисер, сценарист чи хтось інший не хоче залишати своє ім’я в титрах, він пише «Алан Сміті». Так от, один із таких «Аланів Сміті» – це я.
-
– Є такі, про які не соромно сказати?
– Останній, над яким працював. Він ще не вийшов, тому поки не можна називати.
Звичайно, я трохи іронізую щодо «соромно». Наприклад, на момент 2012 року, коли я працював на «плюсах», займався «Сімейними мелодрамами» і комедійним серіалом «Бардак». Це був хороший досвід і напружена робота: багато акторів, повноцінні проби з режисером.
Коли пішов на Новий і після трансформації почав займатися кастингом для StarLightMedia, були переважно неакторські проєкти. Акторські – тільки ролики, промо чи реклама. Зараз працюю в кількох студійних проєктах для СТБ, де ми підбираємо героїв. У мене є команда, яка робить неможливе, тому всі лаври віддаю їм.
Ми зробили перший сезон ток-шоу з Оксаною Байрак «Про що мовчать жінки», де був дуже складний пошук героїв. Ми щойно вийшли з карантину, і потрібно було в дуже короткі строки закрити 12 програм. Був постійний стрес: всі розуміли, що без героїв нічого не буде. Але мої дівчата впоралися. Були моменти, коли я думав: «Ну все… Завтра зйомки не буде, бо немає героїні». Проходить пів години – і в нас їх уже три! Я ще дуже вдячний команді проєкту – всі працювали злагоджено на єдиний результат, завдяки цьому все вдалося.
-
– А улюблений рекламний ролик є?
– Вони всі улюблені. Команди, з якими ми працюємо, роблять дуже якісні й красиві ролики. З останнього – було цікаве завдання: потрібно було знайти актрису, зовні схожу на Гамору, персонажа «Вартових галактики», для ролика «Підйомна весна на Новому». Результат уже в ефірі. Мені дуже сподобалося, круто вийшло! Тут, звісно, ще й гримери зі стилістами постаралися – зробили крутий образ.
Насправді останні п’ять років я майже не займаюся саме відбором і комунікацією з героями та акторами. Це приблизно 10% моєї роботи. Все інше – планування, постановка завдань, прорахунок бюджетів тощо.
-
– Але ж у вас є база акторів?
– Є. Але зараз я розумію, що з появою соціальних мереж база відходить на другий план. Коли мене питають: «Діма, у тебе є база?», відповідаю: «Так, фейсбук». Там комунікація пройде набагато швидше, ніж при відборі з акторської бази. Зараз є багато спільнот, куди напишеш одне речення – і на пошті вже 500 листів. У мене на останньому проєкті так і було. Коли за два тижні я їх розгріб і зв’язувався з акторами, вони вже не пам’ятали, куди й що надсилали.
-
– Який у вас є страх у професії?
– Не встигнути або щось забути. Завжди кілька разів усе перевіряю. І все одно буває, що щось забув.
-
– Ким мріяли стати в дитинстві?
– Колись хотів бути пожежником. У мене тато – лікар, і ми говорили про те, щоб піти в медицину. Врешті-решт за освітою я інженер-конструктор металорізальних верстатів, закінчив КПІ. Довго вчився – як на нейрохірурга. Брав академвідпустку, останні роки вже навчався заочно, бо активно працював. Коли влаштувався на СТБ, мені залишалося ще три роки доучитися. Так що все пішло не за планом.
-
– Які у вас є захоплення?
– У мене є інший проєкт – шоу імпровізації «Grai», яке існує вже майже 2 роки. Ми активно виступали до карантину й після нього встигли зробити кілька виступів. Зараз вже заброньовані дати виступів на найближчі місяці, тож скоро буду анонсувати.
Я граю і знімаюся іноді. Переважно в рекламі й маленьких епізодах у серіалах, наприклад, «Реальна містика» чи «Агенти справедливості». Я розумію свій рівень акторської майстерності, тому завжди співвідношу свої можливості з пропозицією. Завжди з хвилюванням дивлюся, коли результат виходить в ефір.
Також я катаюсь на сноуборді, слухаю музику – здебільшого рок і електроніку. Виступав зі стендапом, плюс ми готуємо з хлопцями проєкт для ютубу. Мені іноді здається, що я надто багато на себе беру. Думаю: «Можна додати восьмий день у тижні? Це б усе вирішило».
-
– Є у вас улюблений фільм?
– Фільмів, які сподобалися, досить багато. Мені подобається творчість молодого Брюса Вілліса, в дитинстві дивився серіал «Агентство “Місячне світло”». З ним багато класних фільмів і не дуже відомих, наприклад «Останній бойскаут». Але в якийсь момент його акторська кар’єра пішла не туди.
Ще подобаються фільми за коміксами – це прикольний атракціон. Люблю фільми Нолана. Зараз є багато крутих серіалів. З українських – сподобався серіал «І будуть люди». Також «Спіймати Кайдаша» і «Перші ластівки» – пишаюся, що в Україні з’явилися такі проєкти.
-
– Любите читати?
– Так, але не знаю, коли це робити. Переважно я читав, коли їздив у транспорті. З того часу, як пересість за кермо, слухаю аудіокниги. З останнього, що сподобалося – «Заводний апельсин». За ним ще й фільм знятий. Аудіокнига теж прикольно начитана: у витриманому стилі, з музикою, круто переданий характер головних героїв. Слухав Оруелла – «1984» і «Колгосп тварин». Дуже сподобався «Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Але другий роман цієї авторки мені не зайшов: там про архітектуру, вузька тема.
-
– Про що мрієте?
– Хочу свій комедійний проєкт на ютубі. Кілька років тому ми вже пробували щось подібне запускати, навіть зняли кілька пробних відео, але в підсумку не наважилися викладати. Через два роки знову почали над цим працювати: зробили тестову зйомку. Поки що немає назви й каналу: є кілька варіантів. Жанр – розмовний, гумористичний.
-
– А улюблена страва є?
– Так, у нашій родині я готую. Фірмової страви в мене немає: усе добре виходить. Від чого ніколи не відмовлюся – це від бабусиних вареників – вона їх готує по-особливому.
-
– Що б ви порадили нашим акторам?
– Я б порадив не припиняти вчитися і розвиватися! Отримувати нові навички та вдосконалювати старі. Ця порада підходить не лише акторам.